Життя в секції "Рай-Пекло"

Мирослава. 5 років.

"Стільки років. І все в тумані. Мабуть, через вік цього тіла. Та зараз у дзеркалі я бачу 

...справжнє породження зла"

У відображенні стояла дівчинка зі сліпучо золотим довгим волоссям та світлими, мов ясен день, очима.

–Огидно.

Спогади линуть у снах. Знову і знову. Без перестанку. Моя пам'ять оживає кожного дня.....

З-поміж інших королівських сімей, наша відрізнялася чорним, мов те оперення ворона, волоссям, та світлими очима, схожі на небесну блакить у найсонячніший день року. З покоління в покоління держава Чорнокровних, не зважаючи на лиховісну назву, сповідувала мирну, дипломатичну політику. 

– Окрім мене, так?! Бо я, як біла ворона, відрізняюся особливою жорстокістю! – невдоволено пирхнула юнка, поклавши меча до зброярні.

Темноволосий парубок сів біля неї на дерев'яну лаву, дивлячись, як дівча дується.

– Неправда, Йоронно. Ви тверезо оцінюєте політичну ситуацію. 

– Шкода, що батьки не розуміють, Олешко. Не те століття вони обрали для такої системи. Зараз люди жадають влади більше, ніж миру. 

– Безперечно. Доки не існує міжнародної структури, яка б врегулювала права та обов'язки держав, то на мир і сподіватися не варто, – аж раптом до військових приєднується старший з гвардії пан Острозький.

Мирослава. 7 років.

Відколи я навчилася човгати, одразу ходила й розпитувала всіх у замку, чи не знають вони щось про символ, який знаний нашому князівству.

Нічого.

Тут немає жодного. Кому б можна було довіритися.

А у спогадах все яскравіше дзвенить меч при відрізанні шиї. Схоже, в мене там шрам. 

А це імперія Волошкове суцвіття. А я – наймолодша членкиня імператорсткої родини.

Мирослава. 10 років.

Усі довкола ставляться до мене з теплотою і з ніжністю. Наче я – найцінніший скарб цього вовчого лігва.

І як. Як можна водночас забирати життя і так щиро дбати про когось? 

Жодна усмішка в цьому домі не є справжньою.

– Миросю, ну назви мене братиком Бернардом.

Старший син родини вбивць. Не хвилюйся, тобі я першому голову зрубаю.

– Не чіпай її! Вона ще мене братиком не назвала!

А це Генадій. Скотина. Так нагадує мені брата:

– Йоронно, чого ти мене не вчиш з лука стріляти?!

– Спочатку меч, потім стрільба.

– Меч важкий!

– Тоді кинджал.

– Нууу!!

– Що ти бідну дитину мучаєш?

– Мамо, не втручайтесь! Негоже хлопцю поводитися як 9-річному.

– Мені 10!

– Отож бо!

– Так, все, діти, ходімо на обід!

.....