Частина 9

Тортури верховою їздою тривали довго. На щастя це була переважно рівномірна хода, а не скажений галоп чи зубодробильна рись, якою Анохель налякала Йоргана на початку. Але й під час того  квесту гойдання хлопець встиг наставити собі синців у несподіваних місцях, вкритися пилом з голови до ніг, полаятися на гірські стежки, значна частина яких чомусь проходила вздовж  карколомних прірв, на які багатозначно поглядала його кобила, подивуватися козам, що скакали по майже вертикальних скелях, позаздрити птахам, що неспішно кружляли в небі, а ще проклясти подумки Анохель, спеку, коней та весь світ загалом. Хлопець вже категорично не погоджувався з тим, що верхова їзда це експлуатація коней. На його думку, це більше нагадувало знущання коней над людьми. Принаймні він міг заприсягтися, що кобила почувається значно краще за нього, а на свого вершника поглядає з відвертим глузуванням.

В цілому знання, які отримав Йорган під час вивчення базової історії, погано поєднувалися з усім цим. До сьогодні він вважав всіх тварин нещасними, переважно викопними створіннями, яким не пощастило з сусідами, тобто з давніми людьми, які одних тварин винищували разом з середовищем, а інших піддавали жорстоким знущанням, щоб потім вбити та використати їх рештки. Наскільки Йорган знав, напередодні появи скляної хвороби людство нарешті оговталося й перейшло переважно на синтезування потрібних матеріалів та продуктів харчування. Щоправда, основною причиною цього була не турбота про нещасних істот, а елементарна їх нестача. Попит на продукти та матеріали зі справжніх тварин ще полишався, але, оскільки самі вони перетворилися на рідкісну дивинку, все подібне коштувало настільки дорого, що більшість людей мали дуже приблизне уявлення, за що саме багатії згодні платити шалену ціну. А потім почалася пандемія, безлад, через який було знищено більшість тварин, що жили у неволі, потім хтось в соцмережі написав, що тварини є носіями інфекції, і це призвело до того, що люди почали нищити усіх звірів, яких зустрічали. Переважно дісталося те «щастя» щурам, мишам, голубам і воронам, які ще якось примудрялися виживати поряд з людьми, але й інші види не уникли знищення. Людство було безжальним до призначеного «ворога». Йорган не пам’ятав, як там вийшли з ситуації тварини (судячи з коняки на якій він їхав, якимось дивом примудрилися вижити), але точно знав, про тотальне вимирання людей. Він з Матіасом навіть якось блукав проєкцією кількох міст часів розпалу пандемії. Усюди руйнування, безлад і тіла, сотні, тисячі тіл, в яких ворушилися якісь черви… Незабутнє видовище.

Коли запустили Систему то спочатку вона забезпечувала існування тих, хто вже завантажився у вірт, а вже потім, налагодивши доступ до наявних залишків обладнання, почала пошук живих. І одним з основних протоколів безпеки на той момент було максимально зменшити контакти живих людей як між собою, так і з тваринами. Ніхто не сперечався. Тварин ніхто не питав, а люди нарешті отримали можливість повернутися до цивілізації, отримати комфортні умови існування, безпеку, медичну допомогу, доступ до технологій, якими почала централізовано керувати система. Йоргану теж здавалося цілком логічним проміняти якусь печеру з павуками на сучасне житло з віртом, електрикою, сантехнікою та ліжком без можливості дістати з під подушки якогось носія інфекції. А віддаленість людей одне від одного хлопця ніколи не турбувала, бо живого спілкування й з батьками часом бувало забагато. Всі друзі, інтереси, плани, розваги та симпатії хлопця були у вірті.

Центром вірту завжди було Сталеве місто, яке організували ще до пандемії. Навколо нього  розташовувалася величезна кількість довільних, часом зовсім чудернацьких віртствітів сформованих за забаганками мешканців Сталевого міста. А по периметру того різноманіття розташовувалася так звана Пелерина — віртсвіт побудований Системою пізніше, на підставі даних про життя людства напередодні пандемії. Спочатку мешканцями Сталевого міста лише були ті, хто мав кошти та можливість пройти повне сканування та завантажитися у вірт, рятуючись від скляної хвороби, але останні років п’ятдесят Система почала пускати туди й інших. Наприклад, переможців якихось змагань. У Пелерину ж Система заселяла та впускала всіх.

Сама структура віртсвітів нагадувала рухливий багатошаровий пиріг, що постійно змінюється, підлаштовуючись під запити та потреби людей. Без приймальних капсул з інформаційними панелями в тому різноманітті майже неможливо зорієнтуватися, а порушення структури віртпростору іноді призводить до курйозів, як, наприклад, випадіння мешканців одного віртсвіту в інший. Втім, до появи Анохель таких порушень особисто Йорган ніколи не бачив, попри те, що знав про існування по сусідству кількох десятків віртсвітів, з різними правилами, природою та законами. На такі «сусідні» світи можна було дивитися за допомогою віртвікон.

Втім, попри наявність великої кількості віртсвітів, більша частина цифровиків жила у Пелерині, адже там було найбільш комфортно, цивілізовано та була можливість заробити. Наприклад, на переселення до Сталевого міста, де кожен мав майже необмежені можливості користування віртпростором. Казали, що мешканці Сталевого міста могли абсолютно безперешкодно відвідувати будь-який віртсвіт, чи, навіть, облаштувати свій персональний, просто у кімнаті власного будинку. Йорган взагалі чув стільки неймовірного про Сталеве місто, що вважав його вершиною мрій. Мрій, які намагається розбити Анохель, дикі та кострубатий реал…

Поряд щось зашурхотіло і на плаский камінь скелі, вздовж якої їхав Йорган, вискочила ящірка. Застигла, ніби дозволяючи себе роздивитися, й раптом знову зникла у траві. Хлопець ще деякий час задумливо дивився на пусте місце, де мить тому сиділа смарагдова істота, потім перевів погляд на вуха свого коня, що постійно рухалися, немов одна з кумедних іграшок Матіаса, й скрушно зітхнув.