9.2

Анохель з Йорганом прямували занедбаним тунелем, який ставав все вужчим та нижчим, доки не почав нагадувати нору, переміщатися якою можна було виключно навкарачки.

— У мене враження, що ти навмисне влаштовуєш мені випробування з усіх екзотичних способів пересування. Тепер влаштувала режим щура, — бубонів хлопець.

— Можу тебе заспокоїти, племінничку, до щура тобі дуже й дуже далеко. Щури — дуже витривалі й розумні істоти, чим ти не дуже грішиш, — хмикнула Анохель.

Йорган зачепився об якийсь виступ, роздратовано зашипів, на голову йому посилалася пилюка, від чого хлопець почав чхати. Дівчина озирнулася, зблиснула очима, скрушно зітхнула та продовжила шлях.  

— Знаєш, часом я взагалі не розумію, як наші предки змогли заселити всю планету, адже без модів, ми програємо більшості істот, — мовила вони через якийсь час.

— А що таке моди? — спитав хлопець, потираючи вдарене місце.

— Модифікатори. Щось на зразок патчів людського організму в реальності. Я думала ти знаєш. У самого ж є простенькі.

— Які це?

— Наприклад, зміна налаштування зору за рахунок пластини ідентифікатора.

— Тю, це ж не покращення, а так, побічний бонус, — пхикнув Йорган, який цим «бонусом» саме користувався.

— Згодна. Але суть одна — вживлене в організм доповнення, яке дає тобі додаткові можливості, —  говорила Анохель просуваючись тунелем, який плавно завертав праворуч. За поворотом виявилася металева решітка, що перекривала подальший шлях. Проте дівчину це явно не здивувало. Вона всілася та діставши з рюкзака інструменти, почала акуратно відкручувати кріплення по периметру завади.

— І у тебе є такі моди? — спитав Йорган, всідаючись поряд та потираючи ударене плече.

— Я майже чемпіон по їх кількості.

— Чому?

— Бо юність не має досвіду, не бачить небезпек та не має страху, а життя Кіма в якийсь момент залежало від того, чи зможе він мене втримати серед живих. Він проявив неабияку фантазію. Довга історія, — відповіла Анохель вже відставляючи вбік решітку та вибираючись з тунелю.  Йорган виповз за нею, з полегшенням вирівнявся, обтрусився, роззирнувся та так і завмер.

Вони опинилися у величезному, заповненою технікою ангарі. Ту стояло кілька явно неробочих флаерів (у одного розтрощена частина корпусу, інший частково оплавлений), проте окрім них була ще безліч інших, цілком цілих літальних апаратів, більшість з яких хлопець вважав вигадкою вірту, чимось середнім між привидами ти гігантськими летючими драконами.

— Де це ми?

— Секретна авіабаза древніх. Більша частина цього вже ніколи не полетить, але дещо Медуза досі використовує. Наприклад, майданчик для підзарядки вантажних флаерів, — пояснила Анохель, впевнено прямуючи до протилежного краю ангара.

 — Невже це все дійсно існувало? Ще й літало? — Йорган зачудовано рушив вздовж гостроносого винищувача, кількох гелікоптерів за якими стояли транспортні та пасажирські літаки, ще щось, схоже на плаский трикутник. Він завжди вважав, що літальні апарати таких конструкцій та розмірів просто не могли існувати, а тим паче літати. Вони з Матіасом колись навіть влаштовували змагання з перерахування причин, чому саме це неможливо.

— Так, літало. І гарно. В повітрі одночасно могли знаходитися сотні таких машин, існували спеціальні служби керування польотами, програми відстеження, будь-хто міг легко дістатися з одного краю землі на інший. Люди неймовірно вигадливі. Були. До вірта і Скляної хвороби наші предки створили дуже багато …— з сумом зітхнула Анохель. — А зараз лише одиниці з нас можуть розібратися, як цим керувати, але ж одного керування замало.

— Чому?

— Бо це тільки у вірті можна переглянувши курс керування винищувача, вкрасти його самотужки у ворога.

— Ой та пара патчів, трохи практики і легко, — самовпевнено хмикнув Йорган.

— Саме так, все почнеться з патчів, яких у реалі немає. Ти он навіть на своєму простенькому мотоциклі без патчів не їздиш, тож пересади тебе на аналогічний в реалі і ти вб’єшся на першому ж повороті.

— Та нічого подібного, — невдоволено скривився хлопець, відганяючи спогади про ранні спроби щось повторити в реалі.

— Люди чудово адаптуються, гарно вчаться лише за однієї умови — коли від цього залежить їх життя. У всіх інших випадках, йдуть найлегшим шляхом. Пілот, якого вважають асом у вірті, в реальних умовах зможе хіба що провести ознайомчий інструктаж внутрішнього облаштування літака.

— Та ну, дурня! Якщо він знає, як все працює, чому він не може злетіти? Врахує відсутність патчів і вперед.

— Самовпевнена наївність… Йоргане, у реальності, щоб одна з таких машин опинилася в повітрі, — махнула рукою Анохель на винищувач та транспортні літаки, — а потім ще й мала змогу нормально приземлитися, однієї людини елементарно мало. Потрібні злітна смуга, аеродром, інфраструктура, механіки, техніка для обслуговування, пальне врешті-решт. Це флаери, останній винахід людства, літає на сонячній енергії з використанням сил гравітації, а все інше мало зовсім інший принцип. Тільки над створенням та обслуговуванням цього літного парку працювало більше людей, аніж зараз взагалі живе. Медуза забезпечує людям комфортне існування, користуючись старими запасам. Але на скільки їх вистачить? Не все можна автоматизувати, багато техніки вже вийшло з ладу. Так, людей мало, але, думаю, пройде ще трохи часу й навіть на них не вистачатиме. І тоді люди знову полишаться сам на сам з природою. Принаймні ті, що будуть у реалі. Що вони робитимуть? Всі, окрім диких, забули, як це — жити без Медузи. Перетворилися на мавпочок, здатних лише натискати іконки, а користування патчами вважати великим досягненням. Повір мені, з такими навичками у реалі мало шансів на виживання. Ти — яскравий приклад. Ти ж уявлення не маєш, як вижити у дикій природі, а вона, повір мені, не дуже привітна. Ти не знаєш де дістати їжу, воду, енергію для елементарних пристроїв чи медкапсули, як знайти безпечне місце для ночівлі...  — говорила Анохель відкриваючи важкі, металеві, вкриті іржею двері та прослизаючи до значно меншого приміщення. Тут усюди були якісь панелі, екрани, кнопки. Йорган з цікавістю роззирався, намагаючись ігнорувати чергову нотацію «тітоньки».