8.2

Гараж був закритий, проте крізь одне з вікон помітно було відблиски світла з підвального приміщення.

— Алехандро… Хто ж так перевіряє? Не очікувала від тебе такої дурні. А я ще Йоргана сварила за необдуманість вчинків, — тихо чортихнулася дівчина та каблучкою з непримітним камінчиком акуратно вирізала отвір у склі одного з вікон. Відчинила простенький тримач, залізла всередину, уважно роззирнулася та попрямувала на голоси, які ледь чутно звучали з підвалу. Гвинтові сходи привели її до комфортно облаштованого, явно жилого приміщення. Диван, полиці, віртвікно з якимось мальовничим пейзажем, стіл на якому стоїть знайомий програвач з платівкою і… Алехандро  котрий тримає Матіаса на прицілі імпульсного знищувача — смертельної зброї для більшості цифровиків. Хлопець застиг під стіною не відводячи перелякано погляду від дула знищувача.

— Дай мені координати. Той хлопчисько не оцінить твоєї жертви. Він про неї навіть не дізнається, — крізь зуби процідив Алехандро.

— Зате почне сумніватися. А тобі до рук явно не варто давати код Бога. Бо з дурнуватого демона ти взагалі перетворишся на диявола, — нервово скривившись відповів Матіас.

— Знання міфології тобі не допоможе. Я не приховую своїх намірів, а ти явно граєш друга, плануючи всіх  вигідно здати….

— Та якби я хотів вас здати, тебе б уже спакували. Проте зараз я вже дійсно просто мрію побачити, як твоя дикунська свідомість розчиняється у світлі сканерів, — говорив Матіас безрезультатно намагаючись втиснутися у стіну, бо Алехандро перевів зброю у стан готовності та повільно наближався. З такої відстані, навіть якщо він не влучить, під час активації знищувача, особистість Матіаса буде пошкоджена невідворотно.

Анохель швидко й безшумно наблизилася до співрозмовників. Вона заходила зі спини Алехандро, тож її помітив лише Матіас, який саркастично примружився, явно плануючи сказати щось уїдливе. Алехандро зреагував на погляд хлопця, проте озирнутися не встиг. Анохель коротко торкнулася скроні чоловіка, на руці дівчини синім спалахом зблиснув візерунок й Алехандро мішком впав на підлогу.

— Йо-о-о, несподівано, —  округлив очі Матіас, полегшено видихнувши. —  Буду знати, як використовувати патч короткого замикання…

Анохель вихопила знищувач з пальців Алехандро.

— То ти знайшов координати? — звернулася  вона до хлопця, тримаючи зброю в руках.

— От же ж… навіть не знаю, що відповісти за такої ввічливості, — Матіас знову рвучко притиснувся до стіни.

— Бажано правду, бо від тебе дійсно може й попелу не полишитися.

— Та ти знущаєшся! За пів хвилини тричі змінити статус ворог-друг! Руда, ти реально талант! Я ж майже зрадів порятунку, а це, виявляється, лише тримач пускової кнопки змінився, — закотив хлопець очі.

— Я звичайно талант, проте й ти не промах. А «тримач», ще не означає стрілець, — хмикнула Анохель й крутнувши зброю в руках, дезактивувала її та причепила собі на пояс. — Перестань вдавати наляканого та дезактивуй абсорбент. Гарна штука, проте мене він не втримає, а тобі клопоту додасть. Маємо обмаль часу. Якщо я звідси швидко не заберу Алехандро, — сканери таки завітають до тебе. І ти прекрасно знаєш, чим то закінчиться.

— А з тобою цікаво, — вишкірився Матіас, стираючи з обличчя переляк та спритним рухом пробігаючи пальцями по правому зап’ястку. Периметром стелі кімнати пробігся  і зник зелений вогник. — Так ти прискакала рятувати мене чи його?

— Обох. Іноді чоловіки гірші за дітей. І ти яскраве тому підтвердження. Навіщо влаштував цей цирк?

— Я? Це він до мене припхався з дурнуватими питаннями, а потім ще й почав розмахувати зброєю.  

Анохель поглянула на Алехандро, скривилася наче від зубного болю, тяжко зітхнула.

— То ти вже маєш якісь координати? — спитала вона Матіаса.

— Маю. Саду. Ти мала рацію, їх знайти виявилося простіше. Але що я за них отримаю? Очухається цей дикун і знову мене прийде вбивати? Він же явно бажає долучитися до перегонів за кодом Бога та й усуненням конкурентів не гребує. А я йому так взагалі чомусь категорично не сподобався.

— Всі забажають, якщо дізнаються. Надто велика спокуса. Хоча, думаю, Алехандро шукає його з інших причин, — похитала головою Анохель піднімаючи чоловіка та прямуючи з ним до виходу.

— Яких? — зацікавлено пішов за нею Матіас.

— А це вже тобі знати не обов’язково.

— Впевнена?

— Знаєш, у мене таке дивне відчуття, наче я тебе знаю, — підтримуючи непритомного чоловіка  та однією рукою відкриваючи дверцята до одного з автомобілів Матіаса, раптом нахмурилася Анохель.

— Е, ні, я б таке знайомство точно запам’ятав. Таку як ти важко забути, тебе ж не замаскує жодна зміна аватару, — широко посміхнувся хлопець. — Але ти й ними не сильно заморочуєшся.

— Ок, проїхали, —  струснула Анохель головою та всадовила Алехандро на пасажирське сидіння. Стурбовано поглянула на шию чоловіка, де блимав жовтим індикатор активності.

— Так, а я дивлюся мій раритетний спорткар ти береш бонусом? Чесно тобі скажу, цього невдаху-грабіжника й ота розвалюха непогано довезе, — невдоволено спостерігаючи за діями дівчини, кивнув Матіас в бік іншого пом’ято-подряпаного автомобіля.