6.2

Коли Йорган з Анохель зупинилися перед потрібною будівлею, хлопець вмовив дівчину дати йому трохи часу на моральну «підготовку» друга. Анохель дуже неохоче погодилася, виключно під обіцянку хлопця «не робити дурниць». Йорган старанно на те покивав гривою, не уточнюючи, що саме тітонька, яка у вірті виглядала майже, як його однолітка, вважає дурницями. Була у хлопця підозра, що такими вважають різні речі, але з’ясовувати він це точно не збирався.

Матіаса Йорган застав за розбиранням якогось ретроавтомобіля. На появу Йоргана друг відреагував специфічно — спочатку «на радостях» пожбурив у гостя гайковий ключ, а потім застрибнув на дах напіврозібраного автомобіля й ще хвилин п’ятнадцять лаяв та ганяв Йоргана по гаражу, змушуючи ухилятися від активованих патчами агресивно-налаштованих інструментів. І лише коли швабри, плоскогубці, ключі та дроти загнали Йоргана в глухий кут, Матіас трохи заспокоївся та дезактивував свій войовничій інвентар.

— Добігався! Вбити тебе мало. Чого тебе знову понесло на той клятий міст? Що то була за прибацана руда акробатка? Ти мене налякав! Влаштував феєричну аварію і зник! Чому не відповідав на повідомлення? Не повернувся? Я вже вирішив, що то був якийсь збій у системі, чи щось трапилося з твоїм вірт кріслом, чи взагалі з тобою! Ви ж там живого місця не полишили, влаштували грандіозне порушення текстур, ледь не до чорної діри! Кажуть організатори перегонів отримали просто космічний штраф, за допуск до участі тієї рудої. Ходить чутка, що вона не цифровик і не біотик! Кажуть взагалі з диких! Якого пікселя вона на тебе стрибнула? Переплутала наші перегони зі шлюбними іграми? І де тебе носило?

—  А що з моїм байком? —  засмучено спитав Йорган, все ще плекаючи надію, що друг хоча б щось врятував.

—  Та який там байк! Там шматок вулиці розсипався на пікселі, а з отриманої воронки ледь не випав шматок іншого віртсвіту! Сподіваюся сканери знайдуть ту руду й вона отримає за свої розваги! Я навіть уявити не можу, що в той її байк було напхано, щоб так розкурочити все!

—  До речі, щодо рудої…—   нервово визирнув Йорган через одне з вікон на вулицю. Мотоцикл сиротливо стояв під розлогим деревом, поряд Анохель невимушено всілася на лаві зі стаканчиком кави в руках. Та просто типова мешканка вірту! Янголятко! Рознесла шматок міста і дивується, чого ж то за Йорганом сканери прийшли! Дійсно, з якого це дива! У хлопця з кожною  хвилиною все більше росло бажання здати цю ходячу неприємність Системі.

— О, ледь не забув, мені для тебе прийшов пакунок! — раптом тріснув себе по лобі Матіас.

— Для мене? Пакунок? Від кого? — здивувався Йорган.

— Мабуть, від таємної прихильниці,—  знизав плечима Матіас та активував відкриття одного з боксів, в яких він зберігав інструменти та запасні деталі. Зістрибнув з даху машини та діловито дістав зі скриньки, що влетіла йому до рук, плаский, квадратний обмотаний цупким папером пакунок. — Дивись, тут навіть підпис є «від Організма 18788». Прихильниця явно не боїться розкривати кореневі данні.

— Це не прихильниця… Це — мама, — вражено прошепотів Йорган.

— Упс…То може його викинути, доки не пізно? Знаючи позицію твоїх батьків, там може бути хіба що список роботи по саду чи нотація щодо нереальності вірту.

— Так, це було б у їх стилі, —  мимоволі посміхнувся Йорган. — Але думаю не цього разу.

—  То що? Викидаємо, відкриваємо?

—  Відкриваємо.

Доки друзі розбиралися з посилкою, Анохель акуратно прокралася до гаража, ховаючись від хлопців за машинами.

Під цупким пакувальним папером виявився білий картонний конверт з круглою чорною платівкою. Йорган розгублено крутив її в руках, а Матіас почухав потилицю, розвернувся й попрямував у одне з підсобних приміщень, звідки за пару хвилин повернувся з громіздкою коробкою,

— Теоретично, ця штука повинна її прочитати… Дивні подарунки у твоєї мами, — задумливо промовив друг, витягаючи з коробки якийсь пристрій.

— Угу, щось вона взагалі у мене, виявляється, скринька з сюрпризами. А це що таке? — кивнув Йорган на конструкцію в руках друга.

—Програвач для таких платівок. Принаймні за загальними параметрами. Перейшов до мене  разом з приміщенням. Я довго думав, що це просто елемент антуражу, а потім у підвалі якось надибав на таку ж штуку, — кивнув Матіас на платівку в руках Йоргана, — і вирішив з’ясувати, що воно таке. Знайшов в архівах інформацію про платівки, програвачі, принцип роботи, порядок керування. Згадав, що бачив щось подібне у себе. Дістав, перевірив. Ефект вийшов бомбезний —  ця штука під час відтворення звуку наглухо блокує обмін даними у вірті. Створює щось на зразок бульбашки з більш пластичними законами та ховає від Системи все, що робиться в її межах. Я цим іноді користувався, щоб грати з патчами для техніки.   

—Ти мені ніколи не розповідав про це.

—Та якось нагоди не було. Та й тебе ж не цікавило створення складнотехнічних патчів, а для простеньких, таке не потрібно, — знизав плечима Матіас, акуратно ставлячи отриману платівку на програвач. Увімкнув, поставив голку на чорну поверхню. Пролунав тихий тріск, а потім простір заполонила мелодійна музика. Вона лунала і ніби розмотувалася з пластини тонесенькими павутинками, що розліталися навколо друзів поступово формуючи кількаметрову сферу. Доки Йорган зачудовано дивився на дивну трансформацію звуку в матерію, Анохель вискочила зі свого сховку та у два стрибки опинилася поряд з Йорганом.