Частина 6.1

   Приєднання до вірту на кріслі диких виявилося схожим на коротку втрату свідомості, після якої Йорган виявив себе посеред вулиці незнайомого міста. Фіолетові сутінки, викладена бруківкою дорога, поряд стоїть Анохель у своїх незмінних штанах та безрукавці з капюшоном, навкруги темні кількаповерхові будинки, акуратні газони, дерева і жодного перехожого. Тільки вітер шурхотить гіллям.

— Де це ми? Де приймальна капсула, цифрова панель? — розгублено роззирнувся хлопець. — Ваше віртз’єднання що, напряму закидає у довільний світ?

— Приймальна капсула — то для розніжених приручених, —  хмикнула дівчина. — Проте ти можеш її відкрити зараз. І раджу поспішити, доки ми не отримали якийсь квест з породженнями цього віртсвіту. Ніколи не розуміла прагнення приручених гуляти жахастиками. Вийшли б у реал без охорони Медузи, одразу б всі подібні дурощі вивітрилися з голови….  — говорила Анохель насторожено оглядаючись.

— І на кой нам той реал, якщо у вірті можна все й безліч разів? І в медкапсулу після кожної подряпини не треба лягати,  — знизав плечима Йорган.

— Відкривай капсулу, доки нами не поснідав один з місцевих красенів! Чи ти таки хочеш перевірити, які відчуття, коли тебе хтось пережовує та запихає у власний шлунок?

— А ти чого не можеш її відкрити?

— Можу, але волію зайвий раз не світити свою присутність у вірті. Досить язиком молоти! — крутнулася на місці Анохель та висмикнувши з непримітного наплічника батіг, голосно ним хляснула. На кінчику батога засвітився синій вогник, від якого сутінки трохи розступилися, відкривши поглядам страхітливого багатопалого монстра з шипастою пащекою, вкритою безліччю гострих помаранчевих зубів. Монстр неспішно виповзав просто крізь бруківку і явно розглядав людей, як закуску.

— Гм, вмовила… — Йорган поспіхом активував зі свого зап’ястка виклик приймальної капсули й за мить вони опинилися у звичній йому сфері суцільної цифрової панелі. — Не те щоб я злякався, просто ніколи не мав великої любові до таких розваг, — спробував хлопець вдати невимушеність.

— Я так і подумала, — хмикнула Анохель скручуючи батіг. Роззирнулася. — Давно я такими капсулами не користувалася, — похитала вона головою та ткнувши в один зі значків панелі, організувала собі диван. — Інтер’єр трохи змінився. Та й налаштування простору… Гаразд, досить розваг, починай шукати батьків.

— Ти що, вже кожен мій крок розпланувала? А самій щось зробити слабо? — обурено озирнувся на хлопець на дівчину, яка вже невимушено розвалилася на дивані.

— Я зробила — допомогла тобі уникнути чужого шлунку. То ж за роботу, бо шукаємо ми, наче, твоїх батьків. Окрім того, ти знаєш більше їх параметрів, — знизала плечима дівчина.

— Капець, яка з тебе вбивча допомога. На раз вбиваєш бажання щось робити, — не втримався від сарказму Йорган.

— А воно у тебе було? Поки що єдине, що ти робив з ентузіазмом це — нудів, — склала руки на грудях та невдоволено поглянула дівчина на хлопця.

— Неправда, — набурмосився Йорган та організувавши собі зручне крісло, нарешті почав набирати запит. — Так… медичні центри… перелік пацієнтів…, пошук організмів 35788, 18788, 167897…— бурмотів він собі під ніс, розгортаючи інформаційні вікна та вносячи пошукові запити.

— Медуза навіть не приховує свого ставлення до вас, а ти мені щось там торочиш про її турботу та свою свободу вибору, — похитала головою Анохель, спостерігаючи за діями хлопця.

— Ти про що?

— Про те, що людей іменують цифрами. Навіть імен не зазначають. Та навіть у часи коли нас було мільярди, кожен мав власне ім’я.

— А на кой у вірті імена? — щиро здивувався Йорган. — Ти ще скажи занести туди стать чи зовнішність! Та я своє ім’я у системі разів двадцять вже міняв. Це ж крезанутися можна, кожного разу, як захочеш змінити ім’я, змінювати основні дані!

Анохель критично поглянула на хлопця та перевела погляд на потік інформації, що відображала система.

— Ось вони. Медичний центр 03/34/645, ip 56785468789, — нарешті побачив потрібне Йорган.

— А фізична адреса? Її можеш знайти? —  подалася вперед дівчина.

— Гм… На загальний запит такої інформації не показує. Та воно й логічно, ніхто ж до тих центрів в реалі не літає. Схоже, треба копирсатися в архівах.

— То починай! У тебе має бути доступ.

—  Агов, ти уявляєш об’єми архівів? Та я там втоплюся! Я ніколи таким не займався… Але таким точно займався Матіас, він полюбляє ретроприколи… Нам треба до нього, —  оголосив Йорган і зрадівши такій чудовій нагоді, поспіхом обрав та активував потрібний пункт призначення. Проте за мить до переміщення Анохель встигла збити налаштування.

Не зовсім звичний ефект польоту і вони вдвох гепнулися у пилюку посеред завалів брухту.

— Ти геть з головою не дружиш? — визвірилася на трохи дезорієнтованого Йоргана Анохель і ляпнула на руку якусь сіру субстанцію, що вмить обліпила його зап'ясток та пластину ідентифікації.

— Ти про що? А це ще що таке? — вирячився на несподівану «прикрасу» хлопець.

— Це — блокатор. Так система тебе деякий час тебе не бачитиме, а дякуючи моєму переадресатору, вважатиме, що ти пішов мандрувати одним з ваших ігрових світів. Спокусився отим харизматичним зубастиком. Чим ти взагалі думав переміщаючись напряму до свого друга? Забув, що до тебе додому завалилися сканери! Невже не усвідомлюєш, що вони проаналізувати алгоритм твоїх відвідувань й поставили маячки на ті місця, де ти був найчастіше? Чи у тебе думалка ще не сформувалася? Якщо тебе спіймають, я Марту вже ніколи не побачу!