5.2

Анохель повела Йоргана вузькими розгалуженими переходами, освітленими невеликими світильниками у формі мушель та морських зірок.

—То у вас тут що, печерне місто? — з цікавістю вертів головою хлопець. — А нащо? Є ж нормальне, на поверхні.

—Бо це приручених захищає Медуза, а всім іншим доводиться крутитися самим, ще й ухилятися від її щупальців.

—Медуза? Це хто? І Сара казала про якусь Медузу.

—Медузою ми називаємо систему штучного інтелекту, що контролює більшість людства.

—Тобто забезпечує нам виживання в комфортних умовах?

—Ну звичайно, що ще може сказати приручений? — зневажливо фиркнула Анохель.

—Та досить мене так називати! Що саме означає це твоє «приручений»? На коника, що стрибає через кільце, я явно не схожий!

—Дивлюся історичну довідку про приручених тварин ти не подужав.

—Нахіба мені та довідка, коли є віртсвіти? Там є все. І старі часи також. Я бачив приручених коней, собак, котів, але до чого тут я?

—А от до ферм у вірті явно не доходив, тоді б ще чув про корів, свиней, кіз, курей, оленів та ще довгий перелік тварин, яких наші предки теж приручили. Й теж забезпечували їм догляд, безпеку, комфортні умови, харчування за графіком, — уїдливо відповіла Анохель.

—І що?

—А потім їли!

—Це говорить лише на користь Системи. Адже зараз люди такого не роблять.

—Особливо ті, котрих самих приручили.

—Дурня, — відмахнувся хлопець. —  Система нас не їсть!

—А як можна назвати поглинання свідомості, під час переселення людини у вірт?

—Свободою вибору. Знаєш, є суттєва різниця, між тим, що тебе хтось пережує й затрамбує у шлунок, і тим, що ти просто обрав більш комфортне існування.

— Я так не думаю, —  скривилася Анохель та зупинилася перед важкими дерев’яними дверима. Відчинила.

Вони з Йорганом зайшли до приміщення з приглушеним освітленням. Стіни тут були наче недбало вигризені з суцільної скелі — жодних прямих ліній. Зате попід стінами було багато апаратури. А ще тут стояли півколом кілька старих крісел, обплутаних страхітливими конструкціями з дротів, датчиків, шоломів та сенсорів. На крайньому з крісел сидів чоловік у майці, потертих штанах та старезному віртшоломі, що нагадував розлючену, перевернуту догори щупальцями медузу. З-під того шолома видно було лише  його густу темну бороду.

—Це наші вірт крісла, — сказала Анохель, недбалим рухом по стіні додаючи освітлення у приміщенні.

—Оце? — Йорган покосився на бороданя, що посмикував пальцями з віртдатчиками,  підійшов до одного з вільних крісел, обійшов по периметру, гидливо скривився. — Це не крісла, це — жахіття.

— Можливо вони не такі ергономічно продумані, як видає Медуза своїм прирученим біотикам, але непогано працюють, — відмахнулася Анохель.

—Дуже сумніваюся, що цей набір сміття може нормально працювати. Це повний треш! Дивись, ось цей перехідник тримається на соплях, цей датчик поряд з цим роз’ємом — точно створює перешкоди приймання сигналу, а тут, напевне, має пробивати струм, ой, так і є, —  доторкнувся до дроту з пошкодженим покриттям й відсмикнув руку хлопець. — А ось це, це я взагалі не знаю що таке… — присів він поряд з конструкцією у центрі якої була невелика плата, а по периметру кілька датчиків і хаотичний жмуток дротів. Споглядаючи все це Йорган почав усвідомлювати, що його ідея дістатися вірту й дременути від дикої «тітоньки», стрімко втрачала шанси на реалізацію. З таким під’єднанням сильно не побігаєш. Глюкне шолом – і ти вилетів в реал, добре якщо не підсмажений, від якогось короткого замикання.

—Хочеш сказати, що знаєш, як працює справжня техніка? — окинула Анохель хлопця уважним поглядом.

—Не те щоб знаю, але крісло своє розбирав, ремонтував і навіть трохи вдосконалював. Це було частиною програми навчання. Та й батько казав, що треба розбиратися в тому, чим постійно користуєшся, — знизав плечима Йорган.

— Та ти що… Гаразд врахуємо. Пізніше познайомлю тебе з нашим майстром. А зараз сідай в крісло.

— Та ні за які бубочки! Цим не можна користуватися! Якщо звичайно хочеш дістатися вірту цілим, а не у вигляді фрагментів особистості. Дай мені якісь інструменти, я хоч з’єднання підтягну та контакти перевірю й заізолюю, щоб мене током не йокнуло. Не хочу, щоб мене випадково викинуло з системи, по ходу перетрусивши шухлядки зі спогадами! — вперся обуреним поглядом Йорган у дівчину.

Анохель деякий час невдоволено дивилася на нього, а потім мовчки розвернулася на носочках і вийшла з приміщення. Йорган полегшено видихнув та почав роздивлятися навкруги. Техніка диких лякала. Судячи з побаченого, вони не чули про протоколи безпеки, відверто ігнорували частину законів механіки, фізики та електроніки, та й впорядкуванням обладнання не заморочувалися. Йорган мимоволі згадав свою кімнату, яка у порівнянні з цим, здавалася прикладом ідеального порядку. Як дикі у таких умовах виходять у вірт? Ще й витворяють фокуси, які демонструвала Анохель? Йорган на якусь мить подумав, що його розігрують, але тут погляд знову зачепився за бороданя у віртшоломі й ця версія розсипалася. Схоже, дикі дійсно користуються цим жахіттям.