2.2.

Попри побоювання Йоргана, Матіас був вже у майстерні. Сидів під одним з тих смішних літаків, що були обладнанні пропелерами і в польоті видавали такий спектр звуків, що Йорган ніколи не вірив, що на такому непорозумінні хтось міг дійсно літати в реалі. Та ця конструкція у віртуалі не літала без кількох патчів! Куди вже їй перемогти кострубато-невблаганні закони фізики реалу! Це ж просто якась полиця з крилами!

— Таку вечірку мені спаскудили! Там же зібралося таке шикарне товариство! — бідкався друг, старанно вставляючи якусь деталь, а потім незграбно вибираючись з під літака, ретельно витираючи руки від імітації мастила. Цю імітацію він сам вигадав, прописав, включивши у неї кілька патчів, які допомагали відтворити роботу механізмів там, де його знань щодо принципів роботи старої техніки не вистачало. — Я знайшов навіть одного з колишніх переможців твоїх перегонів, — витерши руки Матіас роздратовано пожбурив ганчірку в куток майстерні та смикнув себе за чуба.

— Справді? Кого саме? І що він розказував? Він зі Сталевого міста? — затамував подих Йорган.

— Карлоса. Той, що заробив діамантову печатку три роки тому. Звичайно, зі Сталевого міста, він же переможець. Він саме почав розказувати про те, як там живеться, коли почалося оте… Ото. Цирк той, авральний з розкладанням на пікселі! І знаєш, що мені ті покоцані скан-йолопи після перевірки сказали? Що поступив сигнал, про пронесену пошкоджену програму, яка може завдати мені шкоди. Цікаво, що могло мені завдати більшої шкоди, аніж зіпсована грандіозна вечірка та повне стирання мого будинку з усім, що в ньому було? Як вони більшу шкоду уявляють? Як чорну діру на місці міста?! Ні, вони типу перепросили, й навіть обіцяли повернули мені рівнозначну кількість кредитів та надати бонусний доступ до архівів текстур, але ж у моєму будинку було стільки всього… Та одні автомобільні патчі, були варті всієї їх компенсації! Їх же не відновиш, лише знову з нуля створювати! А диско-зала? Я майже рік збирав дані, щоб організувати її! Купував у старих біотиків ескізи, законсервовані спогади. І все знищено! Де я тепер тих біотиків знайду? А законсервовані спогади взагалі, напевне, утилізували з того моменту, як їх зберігання зробили платним.

— Може не все? Може вони закінчать перевірку та повернуть тобі щось?

— Угу, звичайно, готуй мішок чистих накопичувачів. Саме ж тому мені одразу пообіцяли це компенсувати! Карамба, не знаю хто там і що пошкоджене до мене приніс (сам би падлюку розклав на пікселі), але, сподіваюся, воно й сканам десь щось так само красиво утилізує!

— То Карлос не встиг нічого тобі розказати про Сталеве місто? — спробував Йорган повернути друга до теми, що його цікавила значно більше.

— Ні, я ж кажу… От переможеш і сам все роздивишся. Тобі пощастило, що ти свій байк встиг висмикнути. З нуля б я його тобі до перегонів не зібрав. Як це ти так встиг? Вирішив потренуватися, замість гульнути на вечірці? Я б сказав, що це повна дурня, але судячи з результату, варто промовчати. — звично торохтів Матіас, вже старанно оглядаючи мотоцикл Йоргана. — Ха, красунчик, це ж треба, ані подряпинки. Це ти, здається, вперше так акуратно на ньому проїхав. Не знав би тебе, вирішив би що ти на ньому якусь кралю віз! Гаразд, вважатимемо, що ти мені нічого не винен за його відновлення, бо зберіг мої старання від повного знищення.

— Шикародос!

— Але якщо знову його розтрощиш до перегонів, виставлю подвійний рахунок! До того ж варто нарешті навчитися доїжджати до фініша цілим! Що там твої старі, не висмикнуть тебе посеред перегонів сливи збирати? Чи що там у вас по сезону?

— Ні. Я нині абсолютно вільний. Можу хоч тут жити до самих перегонів!

— Як це так? Ти ж казав, вони тебе смикають мінімум раз на кілька днів.

— Ну, там в реалі трапилася одна халепа і флаер їх забрав на відновлення. Десь на місяць.

— Оце так пощастило! То ти маєш шикарний шанс виграти перегони, заробити кредитів і достроково подати заявку на переселення у віртуал!

— Але ж треба дочекатися повноліття.

— Переможцю — ні! Якщо виграєш, то, як особа, що досягла значних професійних успіхів, отримаєш право сам вирішувати де тобі жити.

— Супер! Ото здивуються батьки, виявивши замість мого тіла, повідомлення про переселення! — зрадів Йорган. — Чому ти мені раніше не казав про це?

— А я знав? Це мені Карлос сказав. Бо він так переселився до Сталевого міста. І до речі, подав клопотання і прихопив з собою механіка. Я ні на що не натякаю, але...

— Матіасе, звичайно ж я зроблю все, що зможу, аби ми й далі були разом! Ти мій найкращий друг!

— Радше невтомний збирач пазлів, на які ти регулярно розкладаєш байки.

— Невтомний і незамінний! Зате я непоганий тестувальник твоїх патчів!

— Що є, то є. Деякі я б, мабуть, сам перевіряти не ризикнув.

— Матіасе, уяви, ми з тобою — мешканці Сталевого міста! Там же такі можливості, повна імітація реалу, ідеально поєднана з усіма можливими плюсами віртуалу…—  захоплено почав мріяти Йорган.

— Так, вимикай режим мрійника, вмикай режим практика й гайда тренуватися! Якщо ти працюєш і на мій шанс переселитися у Сталеве місто, то я цей шанс змушу тебе наздогнати, спіймати та принести мені разом з першим місцем у цих перегонах! Хіба що організую в помічники трішки патчів. О, моїй творчій музі такий стимул до вподоби!