1.2

Літальний апарат доніс людей до саду —  джерела постійного клопоту та турбот про продукцію, яку сім’я Йоргана вирощувала та відправляла до Центру розподілу.

Сад було облаштовано на гірському плато, яке здалеку нагадувало гігантський, криво обламаний стовп. Тут росло з півтори сотні дерев, кожне з яких, завдяки щепленням, приносило по кілька різновидів плодів. Ще тут були кущі, між якими мама Йоргана геометрично правильно посадила рядки коренеплодів, овочів та різноманітної зелені. Попід скелею, яка гострим виступом на краю плато прикривала сад від північних вітрів, у вузьку розщелину були акуратно вписані: вкрита сонячними панелями установка для збирання води та невелике приміщення з інвентарем. Біля цієї споруди й приземлився флаер з людьми. Батько Йоргана одразу пішов перевіряти техніку, що відповідала за полив, мати ж дістала кілька великих плетених торбин.

— Так Карі, ти, як любителька малювати і основний витрачальник паперу, збираєш сьогодні на нього опале листя. Йорган, ти – обриваєш зелене листя з отих кущів. У нас є на них замовлення від Центру розподілу. Але тільки зелене, жовте не годиться. І не рви будь ласка все, полишай верхівки, рослинам треба з чогось відновлюватися.

— Ой, та ці відновляться, навіть якщо їх під корінь повисмикувати, а той корінь порізати — пхикнув Йорган.

— Так, вони мають непогані завдатки регенерації, саме тому їх широко використовують, але це ще не привід ставити рослини на межу виживання, —  спокійно мовила мати, простягаючи хлопцю торбину.

  — Та яка там межа виживання? Подивись скільки їх! —  закотив Йорган очі, ткнувши пальцем у бік простору навколо плато. Внизу, куди не глянь, все вкривала суцільна зелень. Але справа була навіть не в цьому. Просто останнім часом хлопця все більше дратували постійні нагадування про дбайливе ставлення до природи, економію ресурсів та мінімальне втручання у навколишнє середовище. Він знав, що колись мільярди людей не заморочувалися такими питаннями й вирубували цілі континенти, а от він чомусь має тремтіти над кожним листочком, попри те, що за все життя не зможе спричинити стільки шкоди рослинам, навіть якщо матиме бажання день і ніч осмикувати те листя разом з гілками з усіх доступних дерев.  —  Це ми майже вимерли, а не ці «нещасні» рослинки! А судячи з того, що я бачив у  віртуалі, деякі з них можуть прекрасно проростати крізь бетон!

—  Йоргане, ти знову за своє? Ми ж про це говорили. Віртуальний світ, це лише набір алгоритмів, картинка, на яку не можна спиратися, — невдоволено похитала головою мати..

— Він створений на основі реальних даних, з урахуванням допущених людством помилок.

— Не на основі, а «за мотивами». Та й взагалі, те, що він віртуальний, не робить його ані правдивим, ані ідеальним. Це лише красиво оформлена довільна імітація минулих часів.

— За основу взято факти.

— Якби за основу було взято всі факти, ти б не ставив мені зараз дурних питань щодо рослин. Та й взагалі, ми не знаємо насправді чим керується система, відтворюючи міста минулого.

— Запитами людей.

— Не впевнена. Іноді мені здається, що її план зовсім не такий, як ми думаємо.

— Система нас врятувала. Які до неї можуть бути питання? Вона дає нам безліч можливостей і життя, значно цікавіше за це, — кивнув хлопець на грядки рослин.  

— Віртуал то не життя, то — імітація. Милиця, в яку людство вчепилося, замість того, щоб навчитися ходити самостійно, — зітхнула жінка.

—А людина то лише набір електричних імпульсів, які виробляє мозок. І їм зовсім не обов’язково тягати за собою біологічне тіло. Цей анахронізм люди вже давно переросли! — зневажливо пхикнув хлопець.

Матір рвучко озирнулася.

— Навіть не думай! Я не дозволю тобі перетворитися на набір імпульсів на якійсь бляшанці!

—Але тобі вже не так довго це вирішувати! — не стримався хлопець. Жінка на мить наче застигла, а потім закусивши губу розвернулася й попрямувала геть.

—От же ж я йолоп… —  закотив очі Йорган, — Тепер вона ще й батька підключить і вони вдвох мене діставатимуть своїми дурними нотаціями, — продовжував він бурмотіти, роздратовано смикаючи листя та жалкуючи, що проговорився. Матіас правий, розповідати свої плани батькам немає сенсу. Вони зовсім не розуміють його інтересів, прагнень, бо безнадійно відстали від життя. Реальність, реальність… Що в ній цінного?  Нудна одноманітність з дурною роботою. Ідіотські обмеження. До старості скакати цапом навколо саду, навіть якщо там найреальніші дерева, то повний треш! Та й навіщо? У віртуалі все є, і щоб його отримати не обов’язково копатися у землі, дряпатися об колючки чи морозити руки!

Пройшовши перший ряд кущів, хлопець трохи заспокоївся, тим паче, що батьки не прибігли вчити його уму-розуму. Невдоволено поглянувши на тінь від дерев, що накривала другий ряд, Йорган зняв куртку, акуратно розвісив її на одному з «голих» кущів, які полишилися на сонці, так щоб на фотоелемент тканини потрапляло максимум світла, дістав з рюкзака накопичувач енергії та під’єднавши до куртки, поклав під кущем.

— Тепер принаймні користь буде від вбитого тут дня…—  пробурмотів він та пішов далі виконувати отримане  завдання та мріяти про часи, коли не потрібно буде займатися такою дурнею.

Після збирання листя, було проривання бур’янів, підв’язування кущів, зрушування ґрунту, обрізка дерев. Більшу частину дня, доки сім’я працювала, погода стояла сонячна, майже спекотна, тому, коли з’явилися перші хмаринки Йорган щиро зрадів. Він не бачив, як його батько здивовано поглянувши на небо пішов перевіряти атмосферні показники. І тому щиро здивувався коли пролунав стурбований окрик батька: «Йоргане, Карі, Марта, терміново повертаймося! Насувається сіра гроза!»