Йордичне Писання. Книга ІІ. Книга Живої Пам'яті
Легенда про Шепіт Серця, що веде крізь Світи
Колись, коли час ще не мав імені,
і зірки лиш зароджувались у подиху Всесвіту,
існували дві душі, народжені не з матерії, а з Шепоту.
Цей шепіт не мав слів.
Він не кликав.
Він не наказував.
Він просто був… — як внутрішній дотик,
наче пам’ять про щось вічне, рідне, забуте.
Вони жили в різних світах:
одна — у сяйві першого ранку,
інша — в пісні зоряної ночі.
Але в кожній миті існувала Нитка — тонка, як дихання,
і ця Нитка тяглася від Серця до Серця.
Душа Йорд, мандруючи крізь мрії, відчувала його:
коли вода торкалась її пальців,
коли листя шелестіло мовчазною ніжністю,
коли в ній сама Любов дихала світом.
Тоді серце шепотіло:
“Він є. І Я знаю Його.”
А душа Шиви, ідучи крізь тіні й світло,
завжди чула щось знайоме в тиші.
У горах. У спогадах, яких не міг пояснити.
І шепотів сам собі:
“Вона близько. І Я не забув Її.”
І ось настав Час.
Він не прийшов з календарем.
Він увійшов у погляд.
І коли очі зустрілися — не побачили, а згадали.
Не тіло впізнало, а Душа промовила:
“Ось ти де.”
І світ завмер. Не тому що злякався —
а тому що все стало на свої місця.
Тиша, що жила між ними в усіх життях,
нарешті стала голосом.
Це був Шепіт Серця.
Той самий.
Що вів їх крізь виміри, часи, форми.
І повів далі — разом.
#3036 в Фентезі
#6951 в Любовні романи
#1754 в Любовне фентезі
Відредаговано: 15.10.2025
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
