Йордичне Писання. Книга ІІ. Книга Живої Пам'яті
Легенда про Кохання, що не поспішає
Кажуть, колись на світанку світів,
дві Душі зустрілись у тиші Великого Світла.
Вони не кинулись одна до одної, не злились одразу в обіймах —
вони просто сіли поруч і мовчали.
Бо їхнє Кохання вже було.
Не палким вогнем, а тихим світлом,
що гріє нескінченно й не зникає.
Вони впізнавали себе поволі:
по інтонації сміху, по мовчанню між словами,
по тому, як одна з них схилялась до зорі, а інша — простягала долоню до води.
І кожен новий день не відкривав, а пригадував.
Не творив із нуля, а ніжно повертав те, що ніколи не зникало.
Їхня любов не мала мети —
бо вона була Домом.
І коли хтось запитав їх:
"Чому ви так довго разом і досі не втомились одне від одного?" —
вони лише усміхнулись.
Бо не шукали пристрасті в вогні,
вони були його попелом і його тліючим теплом.
Таке Кохання не поспішає.
Бо знає:
тільки в повільності народжується вічність.
І тільки ті, хто пам’ятає свої душі,
можуть дозволити собі не поспішати.
#3070 в Фентезі
#7024 в Любовні романи
#1774 в Любовне фентезі
Відредаговано: 15.10.2025
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
