Глава 20

Тиждень до весілля пролітає непомітно. Обрати сукню зі Змієм виявляється простіше, ніж коли йшла з Катериною.Чоловік дуже тонко відчуває моє бажання, щоб вона демонструвала характер, тож вибір падає на вишукане плаття з розрізом до стегна, корсетом вишитим мілкими квітками та рукавами, які спущені вниз й демонструють красиві плечі. Костюм чоловік обирає відповідно до сукні: чорний колір, біла сорочка, проте виглядає стильно та нахабно водночас.

Вибір, де пройде церемонія, кухарів і прикраси виїзної церемонії бере на себе Макс, я допомагаю лише з тортом. Весь час, поки займаємося швидкою підготовкою, не розумію, навіщо фіктивне весілля перетворювати на справжнє? Гості, прикраси, музиканти, складання меню та навіть деталі, якого кольору буде доріжка й арка, під якою розпишемося… все це лише мішура, котра немає значення. 

За день до події приїжджають батьки й брат. І якщо на останнього немає сенсу ображатися чи злитися, адже Захар все життя був правильним, на відміну від мене, і ми завжди воювали між собою, бо погляди у нас різні, то батько з порогу відчуває, що доня має до нього серйозну розмову. Через це тато тільки й робить, що уникає мене. Протягом дня не залишається один, а липне до нареченого, удаючи, що дуже зайнятий. 

Зате з мамою вдається поговорити й ще раз добряче розпитати про наші проблеми. На жаль, нічого такого, щоб змогло дати ковток свободи, вона не розповідає. Все те саме — програв у карти, тільки виявляється Нестеренку тато винен найбільше, але є ще чоловіки яким ми винні трішки менше. Я знову наголошую, що батька потрібно відправити кудись, де лікують від залежності, адже не нормально програвати все, коли ти маєш сім'ю і бізнес. Татові є що втрачати, і зараз, через дурість, саме це відбувається — він власними руками руйнує цеглинку нашої сім'ї за цеглинкою. Мама погоджується, тільки вдіяти нічого не зможе. Найголовніше зараз це розібратися з усім, і скільки часу піде невідомо. 

— Варто було Максиму з'явитися на горизонті, як ми одразу зрозуміли, що це твій порятунок. Захара не чіпатимуть, він не цікавий сину Нестеренка, а ти цікава… Щоб віддати борги потрібні тижні, не дні, і ми маємо знати, що наша Велісія у безпеці. 

Світлі очі мами завжди турботливі, як і татові. Батьки завжди любили мене та брата, і старалися для нас. Так, можливо їх методи не завжди вірні на думку інших, та найкраще, що вони давали — любов. Однаково, приймаючи наші з братом характери, а не намагаючись їх виправити та підлаштувати під себе. Звичайно ж, були сварки, коли я не підкорялася наказам і відверто не слухала їх, тоді отримувала якісь обмеження, потім доводилося поводитися, як пай дівчинка на вечірках, терпіти деяких дітей батькових знайомих, аби повернули щось бажане. Одним словом, коли я сідала на голову, мене зупиняв лише шантаж, і все. 

— Розумію, — зітхаю. — Тільки передай татові, що на нас чекає серйозна розмова і її уникнення не врятує його від мого гніву.

Ми сидимо у моїй спальні, Бель поруч, на кухні ароматно пахне пиріг, який готує Катерина, а чоловіків немає вдома. 

— Він це знає, — мама всміхається. — Ти гарно подумай, Вел. Максим красивий, впливовий, і добрий, раз рятує нас усіх. Можливо ваш тимчасовий шлюб стане довгим і щасливим? — обережно запитує.

Хитаю головою.

— Є багато причин, чому ні. Одна з них — я не люблю обмежень. Він намагається підлаштувати мене під себе, завжди знає, що відповісти, приховуючи емоції. Такий весь собі спокійний, що аж злість бере. Нехай я погана для когось, імпульсивна і вперта, але те, що думаю, те і кажу. Ми з ним різні, дуже. 

Мама бере за руку і тихо промовляє:

— Протилежності притягуються, ти ж знаєш.

Висмикую долоню.

— Ні, мамо. Максим пообіцяв, що шлюб фіктивний. Я натомість пообіцяла, що поводитимуся чемно для усіх його друзів. Все. Ніяких тут притягуються чи чогось подібного. Нехай краще тато працює над розв'язання проблем, від цього залежить моє життя. 

Мама зітхає. Дивлюся у її очі, такі щирі та теплі. Знаю, мої слова звучать егоїстично, можливо інша б прийняла долю та підкорилася. Але я не “інша”, я — ось така. З недоліками, з помилками, з власними цілями та мріями. Чому у наш час це вважається поганим? 

Цього вечора Змія і батька так і не бачу. На вечірній прогулянці з Бель, мама натякає, що у Макса певно парубочий вечір, на що я реагую доволі байдуже. Наразі усі думки зайняті кількома речами, і чим там займається мій наречений, цікавить мало. По-перше, злюся, що мені не дозволили запросити подруг. Ті, хто будуть — підставні. По-друге, хочеться, щоб все скінчилося якомога швидше. По-третє, хвилююся через першу ніч у шлюбі. Хто знає які там бажання у Макса? Він же натякав на секс і все таке.. Не те щоб він мені геть не подобався, мушу визнати, що він чоловік з прекрасною зовнішністю, і іноді хочеться, аби торкався і торкався, як тоді, коли цілував на площі, і тоді, у ванній… Та з іншого боку, хіба ця імовірна ніч не зіпсує чи ускладнить усе? Я не хочу, щоб мене тягнуло до Змія. Для цього всі його негативні риси здіймаю до небес, — в принципі тут і старатися не потрібно, — а хороші навмисно ігнорую. Ще не вистачало проблем закохатися у чоловіка, який бажає не лише обмежити свободу, а й вміло наказує. Що тоді стане зі мною? Буду, як Захар — слухняним телям? Ні. Це…зовсім не те, чого бажаю і про що мрію…