Глава 9.1

Він дражнить мене. Знущається, бо знає, що і шлюб не входив у мої плани, а діти, тим паче! 

Довго і насторожено розглядаю Макса. Шукаю на обличчі хоч натяк на жарт, але він невблаганно серйозний. 

— Ти нестерпний, — бурмочу. 

— Я? — тихий сміх. — З нас двох лише тебе все не влаштовує. 

— Бо ти сам обрав. Ти захотів допомогти, чи то отримати з мого захисту вигоду, байдуже, яка причина. Ти мав знати на що йдеш! А я ні. — відкладаю виделку та запиваю все водою. — Я розумію, у тебе такий вік, що час думати про дітей. Але я не збираюся у двадцять ставати мамою. 

— Звичайно, — ліниво киває, — ти сама ще дитина. А я вже древній, судячи з усього. 

Звужую погляд. 

— Враховуючи, що мама сказала, що шлюб тимчасовий? У нас взагалі їх не буде. Хто сказав тобі, що я спатиму з тобою, таким древнім? — напружено відрізаю.

Здається Макс відверто знущається і водночас розважається. Пропалює очима, вкотре дивлячись наче я його потенційна жертва, і от-от проковтне. Явно отримує насолоду від цього. 

— Я дам  можливість звикнути до думки про секс поки ти моя наречена. 

Ні, це вже занадто! Гаразд, шлюб, бо тато напартачив з чимось. Гаразд, обмеження, які дратують, але можуть мати сенс. Але це вже занадто! 

Прикушую губи, даючи собі змогу гарненько сформулювати думку у слова. Але не встигаю навіть скласти власні обурення у речення, як Змій встає з-за столу. Вражає міцною, сильною фігурою, змушуючи відчувати дивний трепет у тілі та жар, який опускається якось аж занадто низько. 

Підходить. Дивиться зухвало. 

— Що, Вел? Мову відняло? — лагідність у тоні межує з уїдливістю. — Можемо почати тренування зараз. Підготовку. 

Останні нерви тріскають швидше, ніж лід, коли приходить відлига. 

— П-п-підготовку? — не знаю навіщо перепитую. Я ж чудово розумію про що він.

Тепло мчить тілом. Щоки горять, як і губи, і взагалі кожний клаптик шкіри. Ледве помітне тремтіння не дає змоги думати. Все, що можу — дивитися на Макса. Дивитися і бачити у його очах себе. Бачити зухвалість та нахабність, впертість та виклик. 

— Ти ж любиш ризикувати, — голос його низький. Не сиплий, а приємний. Тембр опиває звідусіль м'якістю. 

Серце калатає швидко. Дихаю часто і схвильовано. 

— Я…

В голові вітер. Жодної думки, взагаліііі. 

Змій бере мене за руку та тягне до себе. Жест легкий, невимушений, але водночас різкий та впевнений. В його руках трепетно. Очі в очі, і його посмішка, де лише кутики губ вказують на зацікавленість у власних діях. 

Дорогий аромат парфуму, — тільки зараз починаю розрізняти схожість з запахом бергамоту, хвої та чогось осіннього, — лоскоче ніс. Він такий же цікавий, дивний, повний запитань, як і сам Змій. 

Макс притискає до себе. Тіло до тіла. У всіх місцях, де я м'яка — він твердий. Дотик пальців до шкіри на талії, наче опік. Інтуїтивно кладу руки йому на плечі й очікую. Сподіваюся, що зупиниться, і одразу ж суперечу собі, очікуючи продовження. 

Дивиться в очі, спокійно та зважено, ніби не поцілувати планує, а обирає яку марку машини краще взяти. Напружуюся. Нагадую собі, що явно не подобаюся цьому чоловіку, як жінка. Так, він брехав, що захотів мене, та як ми вже з'ясували, це все було лише словами, насправді Змій бажав повернути борг татові. Навіть не впевнена чи повинна ображатися на подібне. 

— Як гадаєш, хто зараз має зробити перший крок? — запитує.

Серце шалено калатає. Відчуваю його удари по ребрах зсередини. Тримаю руки на шиї, відчуваючи як терпнуть пальці, а ноги підгинаються у колінах. Він знову розглядає мене, як потенційну жертву. Наче вираховує чи проковтне легко, чи варто все ж постаратися для цього. Вичікує. 

Спершу збираюся сказати, що ніхто, бо все це дурня, та варто рукам Макса підійнятися на потилицю й наблизити свої губи до моїх, як всі слова губляться. Тону у ньому. У силі, яку випромінює. У владі, якою втримує, хоч протистою і протистоятиму їй. 

— Той, — зухвало усміхаюся, — хто запропонував підготовку! Чи страшно стало, а, Змію? — виблискую поглядом.

Гадаю, що відступить. Дасть задню, відпустить, бо я точно впевнена, що ні сексу, ні дітей він зі мною не планує. Я ж не вигідна. Просто борг став причиною, що ми тут, зараз. 

— Я нічого не боюся, — вкрадливо вимовляє і торкається губ.

Спочатку поцілунок легкий, нагадує несміливі спроби підлітків підійти до чогось цікавішого. А потім дах зриває, і я не впевнена кому з нас більше. Змій підхоплює мене, я обвиваю його талію ногами, ми йдемо з кухні, при цьому шалено цілуючись. Зариваюся пальцями у його м'яке волосся, він стискає талію, явно бажаючи залишити свої сліди на тілі. 

Ми опиняємося на терасі. Весняний вітер трішки збиває жар з наших тіл. Легко торкається шкіри, водночас підштовхуючи тонути в обіймах сильніше. 

Змій садить мене на поруччя. Вкриває поцілунками обличчя, опускається на плече, водночас тримає за сідниці. Швидко та гаряче дихаю. Голова паморочиться, я наче опинилася у центрі урагану, який закручує все сильніше й тихо шепоче, що тепер назавжди у його владі. 

Цього разу я відповідаю не тому, що потрібно, а тому, що хочу. По-справжньому хочу цілуватися з ним. Його дотики, як міні вибухи, котрі струшують світ і породжують щось нове та поки, невідоме. 

— Бачиш, — видихаю поміж поцілунків, — не все я роблю сама. Іноді дамам з синдромом “все сама” потрібна сильна стать. 

Змій різко зупиняється, ніби до тями приходить. Усмішка повільно сповзає з моїх губ, варто побачити дивний метал у його очах. Проте голос його лунає доволі спокійно, особливо, якщо врахувати, що ми тільки що дуже пристрасно цілувалися. 

— Натякаєш, що я годжуся лише на допомогу з сексом?