Глава 6.2

Катерина показує  мою спальню. Я одразу ж визираю з вікна, щоб зрозуміти, чи зможу втекти, якщо Змій замкне. Просто знаю свій характер та впертість. Я спробую. Спершу телефон, і все. Сидіти й очікувати чогось не буду. 

Навколо все стильне, сучасне, у світлих кольорах. Всюди вази з живими квітами. Фіранки легкі та приємні. Є стелаж для книг, картини на стінах з зображенням старого міста Лева. Цікаво, але не торкається серця. По-перше, сама хочу побачити місто. По-друге, не планую тут затримуватися. 

В шафі знаходиться одяг. З жахом розумію, що розмір підібраний ідеальний. Сподіваюся, що це постаралася мама, а не Змій, якщо вже батьки продали чи то відправили під захист. Хто знає, де правда, вірно? 

Хапаю сукню комбінацію, легкий светрик, помічаю чоботи й викладаю усе на широке ліжко. У шухлядах беру нову спідню білизну, відмітивши витончене мереживо. Йду у ванну. Спершу був страх, що наштовхнуся на охорону Змія, але не зустрічаю нікого. Прийнявши гарячий душ повертаюся у кімнату. Заплітаю на голові косу у вигляді віночка, одягаюся та знову виходжу у щось на кшталт вітальні. Тут стоїть диван, є плазма та ігрова консоль, яку не помітила раніше, а ще звідси вихід на терасу. 

В цю мить з інших дверей з'являється Макс. В чорних штанах та гольфі, в руках легка шкіряна куртка, на зап'ясті витончений браслет цікавого плетіння. 

— Готова? — легко запитує. Металеві очі дивляться спокійно, дещо різко та гнітюче.

— Це побачення? — сухо запитую.

Змій стенає плечима. Ну так, йому ж байдуже на мене. Чому взагалі тоді веде у старе місто вечеряти? Навіщо? 

— Ні. Враховуючи, що ти вже моя наречена. 

Вигинаю брови. Даю поглядом зрозуміти, що слово “наречена” може запхати собі в одне місце. Макс розуміє, криво всміхається, мовляв, дорогенька, свою думку залиш при собі. 

Втім, я все одно готова йти з ним. Хочу побачити Львів. І телефон хочу назад. Потім розберусь з рештою. 

— Не за моєї згоди й бажання, — відрізаю.

Змій ніяк не реагує на це. Розвертається і йде на вихід. Доводиться слідувати за ним. 

В старе місто ми під'їжджаємо на тій самій БМВ, але вже без супроводу. “Наречений” подає руку, допомагає вийти з авто. Вкладаю пальці у його теплу долоню. Ігнорую відчуття, котре з'являється вже який раз і починає дратувати. Дивне, чуже, не запитуючи чи хочу його присутності. Таке, що чомусь метелики прилітають нізвідки. 

Крокуємо бруківкою вперед, поміж маленьких будиночків,  в яких знаходяться різні кав'ярні з етнічними стравами, сувенірні крамниці. Поволі смеркає, народу навколо тьма. А ще є ті самі косплеєри. Може вони не так називаються, але пізно називати інакше. Вони пропонують зробити старовинні фото, взяти участь у святі. Я з подібним не знайома, але дуже хочу. Тож не дійшовши так і до місця, де Змій збирається вечеряти, занурююся у натовп, одягнений в старовинний одяг. 

Макс проводжає поглядом, але судячи з виразу обличчя, брати участь не збирається. 

— Ви теж з нами? — запитує дівчина у лляній сукні та вінком на голові.

— Так. На честь чого свято?

Дівчина усміхається.

— Просто розваги. Українські. Передягнетеся? Ми пройдемо ходою до центру, а там танці та пісні. Святкове вогняне шоу. 

— Буду у цьому, — кидаю погляд на Змія. Він все так же стоїть неподалік, і я не можу зрозуміти, чи влаштовує його все це, чи ні. 

— Ваш супутник? — киваю дівчині. Вона радісно усміхається, звідкілясь бере вінок та ставить його на голову. Інший вкладає у руки. — Для нареченого.

— Звідки ви?... — хмурюся.

— Просто подумалося так. 

Дівчина пританцьовуючи зникає у натовпі переодягненої молоді. Я ж так і стою, притискаю до грудей вінок Макса і не знаю, що робити далі. Знову дивлюся на чоловіка. Йде до мене. Чи на мене? Важко сказати, бо вираз його обличчя взагалі ніякий. 

Варто підійти ближче, витягую на руках вінок та пропоную йому. Макс злегка всміхається, лише кутиком губ. 

— Любиш створювати проблеми, не слухати, — повільно каже, але вінок бере. 

— Це просто розвага, — повільно промовляю. — Не цікаво?

Нічого не відповідає. Бере за руку, поправивши перед цим мій вінок, свій так і не одягає, просто несе, й занурює нас у натовп. Не передати словами наскільки сильно радію. Не очікувала, що таки погодиться. 

Ми йдемо з купою народу крізь старовинні місця, вони співають під музику, яку виграють ті, хто крокують попереду. Музичні інструменти переносять усіх в новий світ, повний щастя, веселощів та радості. Ейфорія пружинить у тілі й підштовхує якомога швидше влитися в дійство навколо та отримувати кайф, як і решта. 

Поки дістаємося до площі до нас приєднується ще купа людей. Дівчатка в одязі мавок і їм вручають соковито-зелені вінки й продовжують шлях. Діставшись потрібного місця всі оточують з десяток хлопців, напівоголених, які тримають у руках довгі палиці, що палають вогнем. Музиканти змінюють ритм мелодії. Тепер кожна нотка лунає інакше, наче запрошує на відьомський шабаш. 

Усміхаюся. Мені так подобається все, що відбувається навколо. Потай дивлюся на профіль Змія. Дивиться на вогонь. Полум'я відбивається у його металевих очах, немов там суцільна порожнина. Немає нічого, за що б вогонь зміг зачепитися. 

Починається фаєр-шоу. Хлопці, під музику, вимальовують різноманітні фігури вогнем прямо у повітрі. Від захвату підплигую на місці. Рука Макса опиняється на моїй, вище ліктя. Пальці стискають, злегка, але демонструючи ставлення до усього. Або ж кажучи залишатися на місці.Кидаю на нього обурливий погляд, проте він не бачить, чи бажає не бачити його. 

Шоу продовжується, тільки запал після мовчазного докору Змія, зникає. Продовжую спостерігати за хлопцями, але водночас, спостерігаю за чоловіком. Хочеться сказати йому так багато, та я мовчу. 

Після виступу з вогнем починаються танці. Як заявляє дівчина, покликані проявити почуття людей одне до одного. По черзі, та сама, що вручила мені вінок, втягує дівчат і хлопців в коло. Музика лунає. Ноти торкаються струн душі й просять підтримати веселощі. Ображена за зіпсований настрій, та й взагалі усе, хапаю Змія за руку та втягую у коло. Він ошелешений, ця емоція єдина, якій дозволяє проковзнути по обличчю тінню. А це моя маленька помста. Не хотів, щоб я раділа святу, а тепер сам стань його частиною.