Глава 9

Минає буквально кілька днів і Макс садить мене на приватний літак, що прямує в Україну. Додому. Сам же залишається в Еміратах, щоб розв'язати деякі питання та піти на випередження стосовно бізнесу і ймовірних проблем з Латіфом. 

Не можу сказати, що засмучена поверненням. Після погроз від араба перебувати в чужій країні більше не хотілося. Нехай вдома є загроза від Нестеренка, проте він хоча б та проблема на яку можна мати вплив. В ОАЕ інші закони, інші правила, і ми там фактично ніхто. Якщо друг еміра реально забажає мене, то Макс не зможе йому завадити. Та і, слова лише слова. Не можна казати, що віддаси бізнес, який приносить мільйони, за дружину, з якою у тебе немає стосунків і кохання. А сподіватися на зацікавленість теж нелогічно. Сьогодні ти можеш цікавити людину, завтра ні. Варто дивитися на речі реально. 

В нашому аеропорту мене зустрічає лише мама. Сльози змішуються з усмішками та хвилюванням у погляді. Обіймаємося, у супроводі охоронців Макса прямуємо в його квартиру. Бель і цей переліт переносить нормально, а побачивши маму радісно виплигує прямо у її руки з моїх. 

— Де тато? — перше питання, поки їдемо у машині. 

— Намагається знайти шляхи як віддати борг. 

Хмурюся. 

— Змій не дав коштів?

— Дав. Але не всю суму, — мама намагається не дивитися в очі. Їй соромно за вчинок тата. 

— Яку частину? 

— Більшу. Та все одно усе руйнується. Бізнес встав, донечко. Захар біснується. Батько намагається вгамувати його, та у твого брата лише одне на язиці — ми хочемо залишити його ні з чим. 

Нічого не відповідаю на це. Поки була у Дубаї, якось вдалося відірватися від реалій життя та взагалі причин шлюбу. Змій почав поводитися інакше, і я…якось змогла забути. Видихнути хоч трішечки. Тепер потрібно знову занурюватися у проблеми, через які взагалі зараз сиджу у цій машині. 

— Борг не закрито, вірно? 

— Ні. 

Зрозуміло, що наразі Максу трішки не до нашого боргу Нестеренкам. Вони не загроза його нафтовому бізнесу, а от Латіф, якщо вірити у його дружбу з еміром, — загроза.  Добре, що хоча б частково вдалося покрити борг. Тепер Георгію, якщо з'явиться, можна плюнути в обличчя і сказати чекати. Гроші надходять — це головне. 

— Гроші, — після паузи продовжує, — довелося поділити. Ми ж винні не лише Нестеренкам.

— Я пам'ятаю.

Настрій зіпсовано вщент. Він і так був поганим, та вливання у проблеми нашої сім'ї псують усе ще більше. І не залишу ж усе ось так, потрібно викручуватися. Змій пообіцяв допомогти, але не з усіма боргами. Те, що бізнес стоїть, не його вина. Це проблеми нашої сім'ї, адже він не її частина. Сам так казав. 

Прошу водія змінити адресу і поїхати у дім батьків. Мама дивується, але швидко пояснюю, що хочу поговорити з татом. Навіть якщо він не вдома, то обов'язково дочекаюся. 

Приїхавши у рідний дім настрій псується ще більше. Якщо не вдасться виправити помилки, доведеться продати будинок. А я тут виросла. Тут усі спогади. В кожному куточку щось нагадує про любов мами й тата. 

Речі не розпаковую. Залишаю їх у машині, з мамою йду в приміщення. Підіймаюся у свою кімнату, поки мама каже, що нагріє щось пообідати. 

Дивлюся на ліжко. Тут я плигала і не реагувала на вмовляння батьків не ламати меблі. Тут жбурляла у стіну телефон, коли хлопець, в якого була закохана, кинув заради іншої дівчини, сказавши, що королеві школи доведеться вічність бути самотньою. У кутку, де стоїть великий іграшковий ведмідь, ми з подругами неодноразово сиділи й пробували ворожити на картах таро. Захоплення так собі, та дуже вже хотілося дізнатися майбутнє. 

Стук в одвірки відволікає від спогадів. Обертаюся. У коридорі стоїть брат. Вираз обличчя не дуже задоволений. Швидше навіть розчарований. 

— Привіт, — всміхаюся. 

— Повернулася, — констатує факт.

— Повернулася.

— Прогнав тебе? 

Хмикаю.

— Чому так вирішив? 

— Ти тут сама, —  грубо.

— Макс залишився закінчити справи. 

— Макс… — промовляє повільно. — А тут він допомагати не збирається?

Дивлюся на брата здивовано й обурливо.

— А він не допомагає? 

— Наскільки я зрозумів мав дати усю суму боргу. Дав частину, — відрізає.

Видихаю. Вирішую, що опущу подробиці, чому Змій взагалі погодився дати ці гроші. 

— Хіба його завданням була не моя безпека? Він не обіцяв грошей.

Захар наче з ланцюга зривається. Штовхає у спину. Влітаю у власну кімнату та падаю на ліжко. Від шоку і слова спершу вимовити не здатна. 

— Ти викрала першу суму! — гиркає. — А тепер стала його підстилкою!

— Не за власного бажання! — кричу у відповідь. 

— Та чхав я! Вічно тобі у всьому везе! Лише тобі! 

— Захаре… — з попередженням.

— Я просто хочу, щоб борги були віддані, бізнес знову працював! Хочу, щоб у моїй кишені були гроші! Щоб я їздив на власній тачці! І не бачив в очах моєї дівчини докір, що я бідний! 

Встаю. Підходжу ближче. Обіймаю брата. Макс правий, потрібно рости. Нехай ми ніколи  не могли знайти спільну мову, але біда у нас одна на двох — несвідомий тато. 

— Так і буде, — тихо кажу. 

Захар не очікував подібного. Спочатку напружений, але після кількох хвилин вагань заривається обличчям у волосся. Не плаче, просто швидко дихає. Глибоко. Напружено. 

— Ти ж вмовиш свого магната віддати увесь борг? 

— Вмовлю. Тільки маєш розуміти, що ми станемо його боржниками.

— Ти його дружина, віддаси у ліжку, — бубонить у волосся. 

Злегка відсторонююся. В очах брата сльози. Востаннє бачила їх у дитинстві. Щось щемливе з'являється у душі. Раптом він правий? Раптом дійсно почувається зайвими у нашій сім'ї? Я сестра. Старша. Хіба не мій обов'язок його берегти? Це відповідальність, зате завдяки їй, я зможу вирости, вірно? 

— Ми все владнаємо. Присягаюся.

До вечора, поки мама готує нам вечерю й щебече, що нарешті повечеряємо як у старі, добрі часи, Бель допомагає їй, ганяючи будинком, а брат кидає на мене лише йому зрозумілі погляди, я блукаю кімнатами, а потім і подвір'ям. В думках багато чого. Намагаюся проаналізувати все, що сталося. Взагалі все, від миті, коли тато сказав, що мушу вийти за Змія. Тоді я опиралася. Тікала, бо не розуміла причин. Хотіла вільного життя, та і зараз хочу. Але не була тією Вел, якою є зараз. Напад Нестеренка, розуміння, яку загрозу він несе моїй родині, докори від брата, погрози від араба, і захист Макса дещо змінюють погляди. Спершу я всією душею хотіла звільнитися від відповідальності. Я ж не винна у проблемах, в які втягнув батько. Хотіла втекти якомога далі, аби не стати чиєюсь іграшкою, не слухати правила поведінки, не бачити, як мене підлаштовують під себе.  Але останні дні все ж мають вплив на сприйняття ситуації. Макс виконує обіцянку. Вірю, що і про свободу виконає. Врешті-решт, якщо вже дав частину грошей, то і решту віддасть. Отже, прийде час і я дійсно буду вільною. Та, чи зміниться моє життя тоді? Проблеми нікуди не зникають. Зникне борг, але руйнація бізнесу залишиться. На жаль у цьому я нічого не тямлю. Доведеться, або розбиратися, або тонути далі. Це все, якщо сухо викладати факти на стіл.