9. Я тобі ві

- Це інспектор поліції Треві і старший інспектор поліції Леві з Белхлреві...
Так, звучить дещо комічно. Сашко всміхається однією стороною обличчя – тією, де в куточку рота майже стертий сеансами шліфовки тонкий білий шрам. Шрам залишився з тієї ночі, коли... Боже милостивий, гріхи наші тяжкі, Керролу перехоплює дихання, адже ніхто, крім нього, не чує цього запаху льоду, снігу, талої води, бо цей бісів представник національної  іншопланетної меншини навіть пітніє крижаною водою з феромонами. Погасав під столом на чотирьох – весь у пахощах холодної води. А ми просто люди, слабкі, смиренні, земні...
- Земноводні... – єхидно шепоче біляве змієня і, поклавши підборіддя на сплетені в замок руки,   по черзі дивиться на всіх чотирьох на моніторі. – Інспектори поліції з Белхлреві. Белхлреві Ашгердрьяк – столиця Ніадеї?
- Так, - чомусь бере на себе відповідь старший інспектор Леві, і стає не те що блідим – майже прозорим.
- Вам ніколи не було цікаво, - без найменшого страху чи  збентеження веде далі Їхня Високість, - чому Дарована Пересадкова планета скраєчку освоєного людьми сектору має таку мелодійну – три приголосних на чотири голосних, та і з трьох приголосних – два м’які (всі принапряглися, бо з фонетикою не дуже дружили) – назву, а всі населені пункти на ній – кршипршиш микирчикр? Чи не тому, що її тихо віджали у людей якісь лускаті завропсиди? Звісно, якщо в тебе прабабця – ящірка прудка, ти маєш встигати скрізь, але ж не до такого ступеню...
 - Ти, язикате двоноге! – заревів, стрімко підводячись, гігантський рептилоїд. Заревів, звісно, на своїй мові, і то було вражаюче, а бідолашний перекладач, як міг, сюрчав винувато. – Не думай, що як з тебе облізла вовна – і то не скрізь – і відпав хвіст, ти став рівний славним воїнам Землі Ет! – три гребні у нього на голові войовничо піднялися та налилися темно-зеленою кров’ю. – Ти  скуштуєш мого меча!
Сашінька Золотце анітрішки не злякався ні погроз, ні зелених гребенів, немов бачив такого добра як не щодня, то щонеділі. Він навіть не встав з кріселка, в якому так затишно вмостився. Навпаки, ще й відкинув його, наче дрімати зібрався, і задрав ноги в черевиках просто на стіл, чого ніколи не робив раніше.
- Земля Ет? Ей-хо, жінок сховайте і виносьте мертвих. Чому ви покинули свою Землю Ет заради чужої Ніа? Я зі своєю був весь час жатви, аж поки не зламався останній серп. Що оплітає руків’я меча, коли воїн мертвий? Трава?
- Трава, - погодився рептилоїд.
- То подивись на мене, мій могутній друже, хіба я – не вона? - Сашко ніс вже якусь абсолютну нісенітницю, але ві-за-ві його чудово розумів. - Наші сестри жнуть сині квіти, і білі квіти, і жовті квіти... – тихенько, пошепки, як колискову на вушко неспокійній дитині,промугикав він. Пан з гребнями причаївся і навіть сів. – А ми жнемо тільки червоні квіти, червоні квіти – завжди... завжди... Так?
- Так... – кивнув велетень. 
- Ну от, а ти називаєш мене нестійкою особиною, яку слід голою задньою частиною організму посадити в сніг. Це образливо і принизливо. За це можна вкритися травою...
- То я ... помилково.
- Тоді я теж помилково. Пробач, могутній велетню!
- І ти пробач, облізла білява мавпо! – розчулено промовив рептилоїд. Він щиросердно вважав, що кожне його слово сповнене поваги та доброти. – Якщо ти колись відкладеш яйця, а я знайду ту кладку, я зігрію її теплом власного тіла!
Сашуню така перспектива дещо збила з курсу величі та самозакоханості. Тим більш, яке тепло тіла у холоднокровних?
- Кхех.. Емм... гаразд. Маю сподівання, цього не станеться або станеться не скоро... 
- Є час відкладати яйця і час збирати яйця! – поважно промовив рептилоїд.
- Та чого ти все про ті яйця...
- Губернатор Ніадеї пані-пані Грихрмругм Аргнерк нещодавно стала щасливою мамою двадцяти чотирьох нащадків усіх чотирьох статей її раси. – поспіхом відзвітував інспектор Леві, щоб білобрисе Номерградське диво не втнуло ще якусь дурню, втягуючи Землю і Ніадею в міжгалактичний скандал. З мечами і серпами якось обійшлося, то й досить.
Всі пожвавішали і засипали велетенську пані-пані вітаннями аж до стелі її губернаторського палацу (а там неслабкий такий був краєвид, суцільний блакитний мармур, кришталь та позолота метрів на вісім вгору). Поки лунали віншування і щаслива мама з зеленим рум’янцем на щоках відповідала приємностями на всі боки, Сашко зробив Керролу знак, що збігає по мінералочку і в туалет. Ніппонці чисто всю видули і з перемовної, і з кабінету, але в холодильничку  в бенкетній була холодненька, і він набрав її повні руки.
З бенкетної в прийомну зазирнув - зали були хитро вибудовані по колу. Покивав Марсії, зрадниці: ось я тобі! Марсія робила вигляд, що посиленно працює з паперами і не бачить світу білого. Нехай. Будуть ще дні... Повернувся до дверей в кабінет... Як корисно дивитися на все зі сторони. Немов на себе дивишся. Принаймі, чудово бачиш наслідки своїх вчинків та слів.
З монітору – ні звуку. Всі або замислилися, або чекають продовження. Не буде. Маман неозорої кількості дітей – не супротивник, та й не була супротивником. Цікаво було гратися у бійку титанів, та схоже, Керрол сприйняв її всерйоз. Очі закрив і лоба тре. Можливо, заморився, він же і перемовини провів. Йой, треба нам було тихіше борюкатися.
- Кей! Йди сюди! – шепоче Сашко від дверей. Пан директор здивовано озирається, але підходить. – Ти дуже від нас заморився?
- Я взагалі заморився. Сьогодні якийсь невдалий скажений день.
- Пробач, то все ми. Але ми не насправді билися. То такі давні формули погрози в пісні. Ця пані-пані дуже смішна. І розумна. Пам’ятає давнє... Тільки я думав, вона дядько. Керрол, а ти знав, що королева Ніадеї – дракон?
- Ні.
- Як у казці, ага?
- Так... - Керрол сумно зітхає.
- Ой, пробач, пробач, у тебе голова, а я все мелю, ніякого толку. Йди... – чоловік нахиляє голову, і Сашуня обережно торкається спітнілого чола губами, потім зубами, наче прикусує ними щось... різкий рух головою вбік – викусив, готово. Кашляє, відпльовується, ніби гіркого чи гострого хватонув, швиденько відкриває мінералочку. О, гарноооо... І Керрол мимоволі всміхається – справді, гарно. Ніби після сеанса масажу та ароматерапії одночасно. І вони вертаються за стіл – Керрол зі щасливою посмішкою на обличчі і кисло скривлений Чародій, якому головний біль навіть своєї людини несмачний аж ніяк. Байдуже, у нього цілий оберемок пляшок мінералочки, і він буде її пити, пити...
- Ну? Кажіть що-небудь, - невдоволено бурчить Золотце, покашлюючи і витираючись хусткою. - Ми тута будемо до ночі сидіти? 
На нього всі дивляться зацікавлено, як і на Керрола.
- Вам не погано? – хвилюється інспектор Леві.
- Ні, дякую, все чудово.
- А що ви... – прохоплюється його колега Треві і прикусує язика, та запізно. Сашінька з розумінням справи пирскає на стіл повним ротом мінералки  (шикарний темно-багряний килим з якогось екзотичного світу вбирає і перетравлює бруд, пил, бо він живий, його треба берегти, а води він не любить) і встигає схопити Керрола за руку перш, ніж той кинеться щось пояснювати знахабнілим Ніадейцям. Ніадея – Стратегічно потенційна планета, всерйоз сваритися не можна. Краще він сам.
- Ритуальна імітація, частина друга, пане інспекторе. Вам ніколи не біло цікаво, чому ви  - просто інспектор, а пан Леві – старший? 
- Я... Е...
- Аха... Можливо, Господь чи хто там у вас його підміняє, сподобить вас на плідну працю. Вам щось країна доручила? От і виконуйте. Я так розумію, всі ми зібралися заради бідолашної маленької Йолікі. І поки ми тут ліземо не в свої справи, їй, можливо, дуже потрібно, щоб ми залізли в її справу...
- Їй уже нічого не потрібно, - меланхолійно промовив арахнід.
- Цікаво. А мені здалося, навпаки. До речі, що тут робить професор Сінгх?
- Він ксенопсихолог. – знов вставив свої слова доброзичливий Леві (бліде обличчя його свідчило, що він охоче втратив би свідомість, якби не загроза одночасно втратити посаду старшого інспектора).
- Хто? – Сашко скривився так, ніби йому повідомили, що пан Сінгх не  чистив нігті, не користувався зубною ниткою і не міняв шкарпетки днів п’ять. Хоча, може, він цього ніколи взагалі не робив. 
- Психолог, який знається на поведінці ПВЦ. Усі зустрічі поліції зі свідками чи підозрюваними-чужинцями відбувається за участю ксенопсихолога. Раптом ви почнете нервувати, відчуєте себе некомфортно?
- Аха... Оно як... А що я відчув себе некомфортно, тільки його побачив – то норма? Я його боюся більше, ніж усіх маніяків Земного сектору Галактики разом... Ай, він знову очиськами крутить, та впади на вас кріптовалюта, що йому треба?
- Я не завдам вам шкоди. Я абсолютно мирне, розумне створіння природи, - м’яким голосом промовив професор. – Якщо вам стане легше, можете уявити,  що я  - іграшка. Диванна подушка.
- Ні, дякую. Маючи таку диванну подушку, щоранку матимеш мокрий диван. Давайте просто скоріше з усім покінчимо. Я не розумію, чому ви зібралися тут – не заради ж мого сну? І чому це їй нічого не потрібно? 
- Бо вона вже не з нами, - зітхнув професор Сінгх. Найсумнішу частину розмови довірили йому.
- Не з вами? А де? Хлопці, вона вагітна, вона плаче, ви куди її запулили? В даль-переліт? 
- Ви ж суперсенсор. Здогадайтеся.
- Що знач... Ви ніжно підштовхуєте мене до думки, що вона?.. та ні, вона жива, вона точно жива. Я бачив її руки, вона дихала, вона плакала... 
- То був сон.
- Та ідіть ви! – Сашко майже кричав. Він повернувся до Керрола. – Ти мені ві...
- Іоланта Кім, дружина ніадейського мілліардера і власника яхтклубів Джері Кіма мертва! – зловтішно викрикнув інспектор Треві. – Півроку тому вона була викрадена зі свого маєтку. На другому місяці вагітності. 
- Собачі брехлі! - Золотце вже розбирала злість. – Вона жива!
- Через два тижні після викрадення злочинці запросили викуп. А ще через три місяці ми знайшли її тіло... – інспектор Треві якось дивно поперхнувся, ніби хотів щось додати і передумав. – Експертиза підтвердила – це вона. Викрадачів так і не знайшли, попри те, що на цю справу були кинуті найкращі сили нашої поліції.
- Мертва... Тіло... А як вона сама вам зараз? – Сашко підвівся і стояв, то нервово струшуючи головою, то потираючи скроні, то ляскаючи долоня об долоню. Він заводився, починав шукати. Четверо з монітора дивилися на нього з цікавістю. – Ні, мовчить. Не виходить. Якщо вона мертва і ви знайшли тіло, чому це все? Ця зустріч? Для чого?
- Справу Іолі Кім не буде закрито, поки не знайдуть її вбивць, - пояснив інспектор Треві і масно посміхнувся всією товстою пикою. – Ви знаєте такі подробиці про неї, які ніколи не оприлюднювалися. («Крім однієї» - якимсь відлунням цюкнулась в розмову чиясь думка). Отже... Ви або свідок, або співучасник, пане охоронний інспектор Алісов. І ми з’ясуємо, хто саме. І що вам ще відомо. 
- Керроле... – Сашко сів у крісло. Тепер він сидів культурно, ясочка ясочкою. У нього був вигляд малої дитини, з якою любо-мило гралися, а потім надавали стусанів під дупу. – Керрі, я...
- Спокійно, - сказав Мак-Естелл, - я тобі ві.