9. Про вужа і про лайно

- Тепер про лайно розповідайте. – велів Дев’ятка. Хлопці  перезирнулися і почали розповідати про лайно. Було не так яскраво і весело, як про перший день Саші на роботі, але знаково. Вся суть «носіка» в одному випадку.

Вороніха веліла влаштувати новенького на таку посаду, щоб він запросився, заскулив і замолив Господа його звідти прибрати. Назавжди. Влаштували, чом би й ні. В гараж номер два прибиральником. На половину ставки. А більше і не треба було. Гараж номер два майже не працював. Він ніби існував тільки задля того, щоб Олександр Порфирийович там стали до праці і показали, на що здатні.

Що таке гараж на виробництві? Це бруд, мазут, соляра, залізяччя та купа лайливих брудних мужицяр з манерами дияволів та світоглядом «ортодоксальніше ортодоксів». Принаймі, так було в «Зорі Номерграду». І то ще гараж номер один. В гараж номер два звозили (як могло їхати), зносили і стягували все, що було чи колись було, чи мало відношення до транспорту, але не мало перспектив на реанімацію. Бо там працювали чоловіки та знайомі Зіни з планового, Олі з відділу кадрів, племінник замдиректора та інші вельмишановні пани в кількості 21 бойова одиниця. Вони не робили абсолютно нічого корисного, весь день перекидали залізяччя, точили анекдоти, пили і їли, а надвечір п’яні в зюзю і щасливі розповзалися по хатах.

Від новин про другий гараж у Гриця вихопилося:

- Той хоч живий?

Той був живий. Перевдягнувшись у свої звичні одежинки, які йому таксою доставили просто до прохідної, той пішов до місця роботи і отримав інструкції: отут будеш мести, сюди збирати сміття з урн і сюди викидати та інше.

- А, і туалети, - радісно посміхнувся Льодік (Володік) Друнь, начальник зміни. Льодік був тим самим племінником замдиректора, і він отримав чіткі недвозначні інструкції: зі світу звести, до звільнення довести. – Туалети щоденно мити.

Новачок погодився. Робота є робота. Люди в туалети ходять? Ходять. Туалети треба комусь мити? Треба. То чом цього не повинен робити Олександр Порфирийович Алісов? Цілком нормальні обов’язки.

Новачку видали синій великуватий халат, він перевдягнувся і з таким спокійним в’ялуватим виглядом, ніби не розсікав годину тому Номерградом, пішов працювати. Пропрацював чотири дні нормально. З ранку до обіду, півставки. В гаражі не їв, не пив, на перекури не ходив, ні з ким не спілкувався, тільки слухав і виконував накази.

Над ним намагалися збиткуватися, але як ти його зачепиш, він же хлоп’я, не бити ж його. Ну, штовхали, сміялися і щось вигукували вслід, кидали масне гачір’я. Він просто не реагував. Мив, замітав, чистив, виносив. Ще б пак, подумалось Грицеві. Після Лієзми – рай. Суботу і неділю провів в готелі (в триста сімнадцятій ще точився ремонт), що він там робив, нікому не відомо. В понеділок вчасно прийшов на роботу, став до праці, а десь о пів на дванадцяту сталося воно. Лайно.

Описувати, як чесно, не хотіли ні Жорка, ні Вітько, та й їм розповів через слово один однокласник зі школи, у якого родич працював в ремонтному цеху поруч з гаражем. Туалети були спільні, і двір теж. Все на виду. Сталася звична гидь, та що від тих покидьків очікувати. Хтось із гаражних підхопив «швидку  настю» і замість культурно-інтелігентно справлятися з проблемою, обробив весь чоловічий туалет, всі три унітази. Звісно, у начальника одразу ж почали вимагати, щоб прибиральник прибрав. Прибиральник кинув замітати і пішов дивитися, що там за армагедон.

Гаражні думали він чи заплаче, чи запроситься, чи блювати почне. Стояли і скалили зуби. Новенький подивився, повернувся до гаража в свою «каптерку» з мітлами і тряпками, дістав з рюкзака цукерку-льодяник, ментолову, закапав чимось носа.

- Гляньте, гляньте, посмоктати захотілося. Згадав рідну парашу, - гикали гаражні.

А прибиральник Саша дістав з рюкзачка же й шматочок дерева, таку широку трісочку, сірники, пішов до туалету і підпалив тую деревинку. Вона горіла яскраво і з викиданням іскор – дивне дерево якесь, просякнуте чимсь. І запах був такий, однокласник сказав  «арабський». Так, почалася Тисяча друга ніч. Непомітна поки. Гаражні гиржали і давали коментарі, ремонтники несхвально мовчали, але куди проти Воронінши йти. Та й туалет треба. На хлопця з його фокусами забурчали. Він промовив щось нерозбірливе, деревинкою поводив та на лайно зверху кинув. Та зашипіла і погасла.

Потім новенький десь роздобув високі гумові чоботи, гумові ж фартук і рукавиці, наносив води, все змив і вичистив вбиральню до блиску.

- Ну. – сказав Гриць. – Не занюняв, поважаю. І що?

- Та чекай ти. – махнув рукою Жорка. – То ще початок.

До кінця зміни подій не було, новенького навіть якось стали поважати – ну, звісно, шльондрочка, але з характером, і не реве,  не жаліється. А наступного дня стався вуж.

Що в гаражі номер два працювали останні відбиті на голову – то всі знали, але щоб аж так... Механік Зось ішов на роботу і знайшов майже дохлого вужа. Чи то їжак його душив і не додушив, чи то велосипедом по темному переїхали. Він тому вужу про всяк випадок голову цеглиною розгепав. До гаража притіг і у Саші Алісова в кімнатці на тапчані розклав. Попереджали ж: ПВЦ, А він не знав, що таке пе, і ве, і це.

Новачок прийшов, а Зось, дядько здоровий – розуму зась, гиче:

- Іди, іди, там тобі подаруночок.

Саша плечима знизав і пішов. Ну не накладуть же вони в каптьорці. Зось з іншими мужиками курив на лаві під ремцехом. Широко відчинені ворота гаража були якраз навпроти лави. І дяді, що сиділи і весело тринділи перед початком зміни, ледь не поковтали свої цигарки-папіроси, коли з напівтемряви гаража на них почало повільно сунути чудовисько.