8. Єдина амазонка Номерграду

Сталося так. Саша прийшов на роботу, як положено, о восьмій, а його не пустили. Він здивувався. Як це все було, бачили хлопці, що прийшли на практику, а їм можна вірити. Охорона зателефонувала директорці – Матроніла захотіла сама поговорити з новачком. І драконячим голосом повідомила: вона не допустить до роботи невідомо кого, замаскованого під людину. Де в чому вона була права: новачок так і ходив в окулярах на пів обличчя, величезному чорному худі і джинсах ну дуже оверсайз. І з капюшоном на голові.

Від дуже ввічливого, майже підлабузницького шепоту гуманоїда «Доброго ранку, я вас так уважно слухаю – ви не повірите» Матронілу шмальнув психічний ґедзь.

- Я прікажу ахранє завєсті вас в комнату дасмотрав і обискать тщатєльно! С прістрастієм! (на цих словах охоронцю стало трохи зле).  На прєдмєт налічія падазрітельних прєдмєтав! – заверещала пані директорка так, що почули всі у вестибюлі (хоча який там вестибюль, сльози). То вона мстилася за їдальню, зрозумів Гриць.

- Тавтологія, - ніби між іншим, зронив анфан терібль Саша.

- Хотя я знаю, чьто маім сатруднікам пратівна абисківать всякіх галубих! –  Воронінша виклала всі козирі і чекала, що від такого удару ворог самодеморалізується, впаде на коліна і поповзе у напрямку найближчої Лаври замолювати гріхи.

Охоронець стояв біля Саші, бачив його посмішку (для розмови прийшлося опустити комір худі) в ту мить і зробив вигляд, що він глухий, сліпий і частково паралізований, нічого не чув і не може  проводити обшуків навіть під загрозою страти і звільнення.

- Скільки у мене часу? – діловим тоном спитав Саша. Матроніла не зрозуміла, часу для чого.

- Полчіса. – буркнула вона і кинула трубку.

Охоронець знизав плечами. Олександр зник.

Через  двадцять хвилин з дзеркально-небесно-пір’яних дверей єдиного в Номерграді елітного бутіка «Амазонка» вийшла єдина в Номерграді елітна амазонка і складним шляхом двопалубного катера, капітан якого потрапив в чортяцьки халепну бурю, але намагається повернутися в рідний порт, бо там його чекають мама, тато, дві сестрички-близнючки і пекінес Чапа, двинула пішки два квартали до агенції.

Амазонку-катер розвертало і підкидало на кожній уявній хвилі. Тобто, при кожному кроці. Іноді взагалі здавалося, що її б розірвало навпіл по лінії талії і рознесло метри на три шматок від шматка, якби не одяг. Але тримати курс і навіть радіти навколишньому їй було нескладно, бо різкий рух корпусом вправо компенсувався точно таким же рухом нижньої частини судна... тобто, організму вліво. І навпаки. І ще раз. І ще.

Коротше, скромний новачок «окулярки-худі-оверсайз, бо я стидаюся», накручував вісімки дупцею і неіснуючими грудьми так, що померлі космеї на його шляху оживали від здивування, а три Ашота з трьох шаурмятен поклялися всім найдорожчим більше в житті зроду не образити жодної кішки на знак вдячності небесам за надану можливість споглядати таке видовище. 

- Та не було у нього цицьок! – почав сперечатися Вітько.

- Та були, - Жорці подобалися цицьки самі по собі, він якось не думав, кому вони мали б належати.

- Та не було.

 - Та були цицьки. Невеликі – а були.

- Ви тогоєчки... тихіше... – Гриць уявив, як бабця виходить на ґанок і дізнається, про кого мова. Тоді він точно буде лагодити доїлки в коровнику. Та баба Юля з дідом дивилися музеї Парижу (кому спасибі за шлеми, а?) і не чули пікантних новин Номерграду. То й добре.

 - Так а в чому він з бутіка вийшов? Що вдягнув?

Ааа, точно, Олександр-гуманоїд пішов туди змінити одяг і змінив. Ніяких голубих, Боже збав. Амазонка Номерграду була вдягнена згідно феншую, колірної таблиці «Зразки шпалер для пенетраційних закладів» і «Переліку психічних захворювань, які можуть завдати шкоди державній таємниці», № 339/48 від 14 травня 2215 року. Тобто,  дуже гарно. Жодної «галубоі» нитки. На ній (ньому) були,починаючи знизу:

1. Босоніжки салатові на прозорій товстій подошві. Всередині підошви плавали і перекидалися у воді з блискітками фіолетові, жовті та помаранчеві рибки.

2. Шкарпетки унісекс чорні тижомирської фабрики трикотажу.

3. Брюки вельветові кльош картаті, білі з рожевим, у кожну дебелу рожеву клітинку була вмальована мордочка покемона, і тому, хто це зробив, уже приготували в пеклі трудову книжку. Внизу брюки були дуууууже широкі, а вгорі – тіснуваті, і на своєму славетному шляху Саша іноді зупинявся і задумливо схиляв голову набік. Але вперто йшов далі.

- Ну і? - насмішкувато сказав Грегор. - Неіснуючі цицьки ви роздивилися, а те, що треба – ні? Штанці в облипочку мали дозволити.

Те, що треба, не роздивився ніхто, тому що хоч верхню частину акробатично-гутаперчивого хлопчика Саші обліпила така життєрадісно  бірюзова водолазка, що від неї почала відновлюватися фарба на парканах і заростали тріщини в  асфальті, та зверху гуру маскіровки надів довгеньку безрукавку-розлітайку з напівпрозорого шифону відтінку «припилена троянда» чи «причумлена сульфінія». Розлітайка літала, і з нею літав пух лебедів, яким вона щедро була прикрашена знизу, огортуючи вертляві нижні чакри ореолом тайни і принадливості. Дупця здавалася кругленькою, а от дрібніші деталі... Піди розбери.

Заслуженний пенсіонер флоту Ілля Романович Товчигречка, що жив на верхньому поверсі дванадцятиповерхівки навпроти «Зорі Номерграду», розчаровано опустив бінокль.