6. Гравітація

Місяць – не такий вже й великий строк, щоб відпочити на повну. Хотілося б вдвічі, втричі більше... Та й то буде мало.
Але Гриць багато встиг. Накупався, засмаг – до річки далеко було, а ставок цілком пристойний, чистий і з рибою -  за сто кроків. Звісно, ловив рибу, сусідські хлопці кликали, але рибалити не любив... Оте теліпання риб’ячого тіла, роззявлений рот, що хапає повітря, хоча повинен хапати воду... ні, якось воно не так. 
Належався з дідом вечорами в сіні, розмовляли... Це вже в них так повелося, традиція. Говорили про все на світі. Крім Того Випадку і колонії. Гриць був дуже вдячний. 
Дід Грицько Калитка, такий же гачконосий і червоношкірий, як його онук Грицько Дев’ятка, лежав горілиць, з руками під шиєю, дивився на майже відчутні на доторк купки і нитки дрібних зірок, помахував безжурно ногою або гриз травинку – дитисько дітиськом – і питав, що в голову приходило. Одного разу він зайшов дуже здалека.
- Грицю, а тобі не буде страшно там?
- Ні.
- І ото летиш, летиш, ніде нікого немає, і тобі не буде сумно?
- Там на одному лайнері людей більше, ніж у всій нашій Паліївці, навіть якщо брати з тими, хто на ферму і в школу з інших сіл їде.
- Але ж ти не на лайнері будеш? 
Знов «ні». Він буде на грузовій платформі чи на мега-цистерні. На пасажирський лайнер другого-третього класу чи навіть напіввантажний з номерградською тухлою освітою візьмуть хіба молодшим техніком. Робочою бджолою з відгризеними крилами, яка ніколи-ніколи-ніколи не підніметься на поверхню салонів і проспектів для «чистої» публіки. Лазитиме отам в череві циклопічного міжзоряного бджолятника, що летить від зорі до зорі, в напівтемряві і тісняві, лагодитиме каналізацію, мріятиме, як всі, стати штурманом, пілотом, капітаном... І радітиме, що люди – найпопулярніша раса для обслуговуванння даль-перельотів. Найкраще переносять кидки, як не дивно. Швидко і легко очунюють, «збираються» докупи, мізки-кістки-нутрощі – все по місцях, шкірою обтягнуте. І при тямі. Працювати здатні. Якби не ця властивість, не бачить би людству нових світів ще тисячі років.
Звісно, в такими надтонкощами Григорій Леонідович парентів своїх не навантажує. Бабця б точно підняла скандал і не пустила. Лагодив би короводоїлки на фермі.
Онук мовчить. Дід наче думки читає.
- Гриииць! А як ви там ото... Ну, отей-во... з туалетом, - чистісінька дитина, їй-бо. Він ніколи не літав, навіть літаком.
- Як і тут, - спокійно відповідає Дев’ятка. Він ладен про що завгодно говорити і розповідати. Ця ніч, запах сіна, десь хтось ввімкнув музику...
- І що, воно по кораблю оте не літає?
- Там гравітація, тяжіння. Розумієш... беруть отаку маленьку часточку надречовини, розганяють її в спеціальних машинах, щоб вона стала ще важчою і притягувала до себе все, але на певній відстані – то гравіполе. Як у нашоЇ Землі... І прикріплюють до корабля. На таких довгих міцних шнягах. Або позаду, і тоді все, що на кораблі, як впаде, летить назад, або в центрі – тоді лайнер будується по колу, як бублик, кілька бубликів або куля навколо центру гравітації. І все притягується до центру. Але в межах поля. 
Грицько і сам не розуміє, як то воно так, він не гравітолог, гравітологами стають такі яйцеголові, що йой. Дід теж не розуміє.
- А попереду не можна?
- Та як же попереду? – менший Гришко аж сердиться. – Уяви: це як дуже витягнута крапля. Тіло краплі – корабель, а довгий носик – гравіцентр на штангах. Як центр буде попереду, куди притягуватимуться всі відпрацьовані гази, сміття, що не згоріло одразу, як працюватиме реактивна сила врешті решт? Двигуни і все ж таке розташоване позаду. В тому числі, туди виводиться й те, що ти сказав. І притягується назад, а там додаткові розсіювачі. Друге: а ну, відцентруй «голову» краплі, щоб її не розхитало з таким довгим носом. Це ж Пінокіо зоряний, голова його, а він повинен летіти так, щоб людям і усім його пасажирам було комфортно. Та й уяви, якби всі літали з довжелезними і майже непомітними списами кілометрів п’ять довжиною попереду. Важкими! І гравітаційно дуже додатними. Про безпеку можна забути, особливо біля планет і станцій, де скупчення суден.
Дід замислюється і кахкотить – не може уявити. Для нього ті всі зоряні мандри – магічне щось. Але сперечатися любить.
- Так то пасажирське. А як вантажне щось?
Нарешті до Грицька-молодшого доходить. Дідо боїться, що його онук потрапить у шкідливі умови роботи. Польоти у невагомості дуже шкідливі. 
- Дііііду, ти за мене не переживай. Про грав-платформи чув? Тут у них плюс – все притягують, тут – мінус, відштовхують. Таким грав-матеріалом підлоги вистеляють в рубках та каютах. А сам вантаж, всілякі там додаткові приміщення, сходи – без тяжіння, і то на краще. Знаєш, скільки б важили інструменти при ремонті? А скільки палива йде на вантаж, що має вагу і що не має? А там підйомники, сортувальники, тягачі...
- І ти вмієш ними керувати?
- Поки ні. Я ж тільки почав. Але я навчуся. Все гарно, діду. 
Напевне, з бабою Юлею була домовленість, бо ледь дідо все визнав, як підвівся, почав чухати спину і кричати  про «комарню кляту, усю кров випили, і коли ви повиздихаєте». А комарів же й не було. Їх навчилися приборкувати вже років сто тому. Не знищувати, а тримати подалі.
Бабуся лагідно погукала вечеряти. Хитруни. 
Потім у них сімейне застілля було: вареники з черешнями. І Гриць-молодший помітив, що бабуся значно повеселішала, говірка стала. Вона дуже хвилювалася за нього, і нарешті трохи заспокоїлася. Від чого? Від його непрофесійного белькотання? Та він сам городив що здря. 
 Бабіся все підкладала йому, пропонувала масло, долити чаю, а він їв і їв, бо то були справді дуже добрі вареники. А бабця не вгавала:
- Ой, як же ж гарно, що черешні вродили, минулого року майже не було, та ще граки напали, як здуріли. Ти б написав хлопчикам своїм. Запросив, нехай ідуть, переночувати можна на сіні, зате ж накупаєтеся, риби наловите, вареничків ось. І хлопчину нового зви, золота дитина, видно одразу, такого гарного листа написати... дід он домовиться в господарстві. Вам коней дадуть, покатаєтеся. Тому Олександру, мабуть, ваші звичні розваги і гикання не до смаку будуть, ви ж хулігани які. – бабуся цокнула язиком і покрутила головою. Це в неї було втраження вищого ступеню незадоволення. Гриць зрозумів, що вона досі вся в напруженні, як струна. Все чекає і боїться поганого. І злякався за неї – те напруження могло їй дорого вартувати.
- Гаразд, баб Юль, я їм напишу. 
Писати він збирався, звісно, друзякам, а не тому гуманоїду Саші. Перетопчеться Саша без коней, річки і вареників. Його в Паліївку тільки пусти – розваги почнуться... галактичного масштабу. По носіку видать.