Глава 1

" А чого ти боїшся?"

Оце так поворот!!! Чого чого, а такого запитання від своєї дівчини я не очікував. 

Ми переписуємось з нею близько пів години, і коли наша розмова зайшла в таке русло, не встиг і помітити.

"Нічого я не боюся. Що за дивне питання?"- відповідаю їй.

"Тьооом..." - досить таки цікавим тоном промовляє моє ім'я. Це збуджує...

"Що? Кажи."- нетерпляче відповідаю, сподіваючись, що вона покличе мене до себе.

Ну, а що? Я молодий, здоровий хлопець з досить нормальними бажаннями.

Скинути напруги ніколи не завадить.

Я звісно не мачо, але й не страшко. З дівчатами в мене все добре. Всі мої дівчата гарні і розумні. Були ... До цієї...

Аліса.... 

Ні, ви не подумайте, вона теж гарна і розумна. Але.... 

Але якась дивна. 

А якщо бути точним, то з якимось дивним почуттям гумору. Я звісно жарти розумію, але вони бувають різними. В неї вони тупі!!!

Ось , наприклад , нещодавно вона закинула до мене жабу в машину. Я, звісно, не кричав як налякане дівчисько, але якось гидко було до неї торкатися. Довелося вмовляти Алісу прибрати її самотужки.

Ні, я не боягуз!!! Просто жаб ненавиджу.

Якось в дитинстві один хлопець кинув мені її за комір. Вона почала там барахтатися, царапати своїми лапами мене, і в цей час я згадав, що діти кажуть, що від дотику до цих створінь з'являються бородавки. 

Як я почав тоді кричати.....

 Оооо... 

Мене тоді всі чули...

 І .... почали насміхатися, що я плачу, як дівчисько. А мені всього то було п'ять років. 

З тих самих пір я їх терпіти і не можу.

 Якось так...

З моїх спогадів мене вириває звук нового сповіщення.

"Тьома, ти тут? Чи вже заснув?"

""Та тут я, тут. Куди ж я можу дітися ?" - швидко набираю відповідь.

" Тьома, а ти взагалі нічого не боїшся?"

Ні, ну якась дурепа, їй богу. Що за дурне запитання?! Мене вже це починає дратувати. Невже її більше нічого не цікавить, крім дитячих витівок і дурнуватих розмов.

"Аліса, я дорослий хлопець. Мені вже дев'ятнадцять років. Кого я маю боятися? Або чого?"

"А бабайку боїшся?"- новий удар для мене. Я не знаю чи мені радіти її дитячій безпосередньості (хоча вона моя однолітка) чи швидше робити ноги від неї!?

От тільки познайомитися з нею було легко 

( Спочатку вона здалася мені нормальною. Це вже потім почалися приколи), а от як покинути її не знаю. Вона сестра мого найкращого друга.

От і стоїть переді мною нелегкий вибір: або терпіти її і мучитися, або послати куди подалі і образити друга, але стати щасливим з іншою.

Тяжко позіхнувши набираю відповідь

"І бабайки не боюся".

" А ноги вночі спускаєш з ліжка?"

Так. Все. З мене досить. Треба припиняти цю маячню.

" Так. Спускаю. В бабайку не вірю. Вибач мені дзвонять батьки. Маю відповісти. Це надовго. Іншим разом спишемося. Добраніч."

Натискаю на клавіатурі "відправити",  і швидко закриваю кришку ноута.

- Ненормальна... Нащо я з тобою зв'язався. Хіба дівчат мало? Йолоп...

Ходжу по кімнаті вимірюючи її кроками. Намагаюся придумати, як зробити так, щоб і вовки були ситі, і вівці цілі. А в моєму випадку, як покинуть дівчину і не погиркатися з Максом?!

Оце так задача...

- Ну і погода.- Помічаю, що за вікном скаженіє вітер гнучи гілки дерев, які починають стукати у вікно. В таку погоду з дому не вийдеш.

- Треба подивитися щось цікаве. Побачення всеодно вже не буде. - Промовляю вголос.

Я мав сьогодні зустрітися з Алісою, але ні, дякую. Я дуже вдало зробив вигляд, що забув про нього. Та і вона не згадала. А як згадає, то переведу стріли на погоду. Дякувати, що вона сьогодні на моєму боці. Ніби відчуває, що дівка мене вже дістала і рятує від неї.

Знову відкриваю ноут, але раптово світло гасне.

- Йоханий бабай, цього не вистачало.... І що тепер робити? Спати? 

Лягаю на ліжко залишивши одну ногу звисати. " А бабайку боїшся? " згадую дурне запитання. Посміхаючись починаю крутити пальцем у скроні. Це ж дістанеться комусь таке щастя... Ох, і не заздрю!!! Бабайка...

- Маячня... для малих сикунів. 

В цю мить в вікно вдаряє блискавка освітлюючи всю кімнату і розкати грому б'ють з такою силою, що стає страшно. 

Вітер гудить так, що здається я чую якийсь голос...."Я по тебе"

"Бабай?" чомусь виникає дурнувате запитання в моїй голові.

І....  чомусь я..... піднімаю другу ногу на ліжко і перестаю дихати. Чому? Не знаю... Чомусь... Просто так...

Але я не боюся.... Точно не боюся.... Я ж дорослий... 

Бабайки не існує!!!! 

Чи існує???