Розділ 24.

Я зовсім не розумію, що відбувається. Всі в кабінеті крім мене дуже напружуються. Викладач підтискає губи й щось невдоволено бурчить собі під ніс. Патрік взагалі кулаки стискає і здається готовий приступити до їхньої з Янгом найулюбленішої справи.

- Тебе сюди ніхто не запрошував, Янг, - ректор вимовляє це з роздратуванням і дивиться на Роба таким поглядом, що я вже давно намацувала б ручку дверей за своєю спиною, а Янг лише сильніше розтягує губи в посмішці.

- А хіба мені колись потрібно було запрошення? - Якщо чесно, то я зараз просто плескаю віями й намагаюся зрозуміти хоч щось. Чому Роб з ним так розмовляє? Ким вони один одному припадають? Хлопець зовсім не напружений, не боїться ректора. Я б навіть сказала, що йому подобається з ним сперечатися.

- Що тобі потрібно?! - Чоловік, здається, втрачає терпіння.

- Впевнений, що хочеш обговорювати це при всіх? — Янг відразу ж повертається у бік викладача і дивиться на нього недобрим поглядом, — вас здається вдома дружина зачекалася, недобре її розчаровувати. - Янг звертається до містера Вільямса. Викладач відразу покривається червоними плямами, а я ще більше поринаю в повний шок.

- Вийдіть усі з кабінету! - Ректор вимовляє це стомленим голосом, так ніби це все йому вже набридло.

Ось тільки ніхто з нас не зсувається з місця. Містер Вільямс і Янг грають у дивоглядки, Патрік просто голосно сопе біля мого вуха, а я не можу зрушити з місця, ноги, здається, прилипли до підлоги та їх не відірвати.

- Я сказав всі вийшли! - Ректор вдаряє по столу кулаком, від чого я здригаюся.

Але це допомагає, Патрік відразу зривається з місця і лаючись прямує до дверей. Янг недобре посміхається викладачеві й той стиснувши до скрипу зуби, теж прямує до дверей. І мені потрібно це зробити. Твою ж... Як же віддерти ноги від підлоги?

- Тобі потрібне особливе запрошення? - Ректор впивається в мене ненависним поглядом і дає зрозуміти, що до мене ідіотки цей наказ теж відносився. А я дуже хочу піти, ось тільки у мене ні чорта не виходить.

- Аліса залишиться, розмова піде про неї, - лунає збоку від мене. Що? Про мене? Мені точно треба йти! Мені потрібно тікати!

Ректор кілька секунд свердлить мене поглядом, а потім відкидається на спинку крісла і починає терти пальцями скроні.

- Як же ти мені набрид, Роберте, - втомлено вимовляє містер Браун і блимає в мій бік недобрим поглядом, - швидше, у мене немає часу на весь цей цирк.

- Дівчисько залишиться в універі, - Роб вимовляє ці слова, а в мене рот розкривається від такого нахабства. Він що ставить ректора перед фактом?

- Ти вважаєш, що можеш розв'язувати такі питання? - Містер Браун нервово посміхається, а його пальці стискають край столу з такою силою, що бачу, як вони бліднуть.

- Я вважаю, що нечесно карати тільки її. Вільямс бере хабарі праворуч і ліворуч, але ти дуже вдало цього не помічаєш. На цей раз йому просто не запропонували хабар, а вирішили діяти іншим методом. - Янг схиляє голову на бік і кривить губи в посмішці.

- І це привід її лишити? Залишилося тільки навчити її правильно хабарі давати? - Ректор знову підвищує голос і навіть трохи нахиляється вперед, від чого я відхиляюся назад. Це добром не скінчиться.

- Якщо вся ця ситуація вийде в маси, то тобі доведеться відрахувати Патріка, звільнити Вільямса і відрахувати дівчинку, - Янг каже спокійно і без будь-яких емоцій, - Патріка ти відрахувати не зможеш, тому що тоді доведеться його батькові повернути всі гроші вкладені в універ. Звільнити Вільямса теж, бо тоді почнуться зайві питання і все лайно випливе на поверхню.

- Але я можу відрахувати правопорушницю, через яку все сталося, - ректор усміхається у відповідь і знову переводить свій гнівний погляд на мене. Чорт! Здається, я вляпалася ще сильніше.

– Я готовий за неї поручитися. Взяти на себе відповідальність, - я навіть закашлююсь від таких слів Янга. Що він несе?

Ректор примружує очі й переводить погляд на Роберта.

- Тобі нудно? Не знайшлося сьогодні жертви над якою ти б знущався?! Що за маячню ти несеш?! Ти ніколи й ні про кого не переживав і не дбав. А зараз така щедрість? З якої це радості?

Я шокована не менше за ректора.

- Вважай, що мені стало нудно і я знайшов собі нову розвагу. Ти ж хотів давно мене позбутися, — Роберт знову посміхається, а в мене всередині вже все покрилося льодовою скоринкою. Та що тут, чорт його забери, відбувається?!

У цей момент ректор дуже пильно дивиться на хлопця. Таке відчуття, що в них зараз відбувається якась безмовна боротьба.

- Ти ж розумієш, що я можу погодитися? - Від усмішки ректора мені стає ніяково. Ну все, здається тепер точно капець!

- Не проґав такий шанс, - Роберт вимовляє це знущальним тоном.

- Ти будеш її куратором. За кожен її прокол ти відповідаєш. За кожну помилку розплачуватимешся так, що мало не здасться. Три порушення і вилетите обидва звідси до біса.

Я голосно ковтаю і відразу впиваюся нігтями в долоню Янга. Якого біса він творить? Для чого так ризикує? 

Я хочу втрутитися, але Роб стискає мої пальці своїми з такою силою, що я лише видаю тихий вереск і розумію, що мені не можна відкривати рота.

- Чудово.

- Я підготую документи, де буде все докладно розписано, ви обидва їх підпишете, - ректор бачу навіть пожвавішав від такого розкладу подій, - і так, Янг, я особисто за вами стежитиму, я не проґавлю такого шансу.

Містер Браун прямо тріумфує.

- Не відмовляй собі у цьому задоволенні. - З цими словами Роб штовхає мене в бік дверей, випихає в коридор, тому що я сама явно погано справляюся, щоб переставляти свої ноги.

- Що це все означає? - Вимовляю пошепки, сильніше стискаю його руку. Мене лякає той погляд, яким на мене дивиться хлопець. Тільки зараз я помічаю, що він в сказі.

- Досі не дійшло? Тепер ти повністю в моїх руках, я офіційно твій господар, — гарчить у відповідь Янг, а потім різко смикає мене за руку і втискає в себе, — тепер ти робитимеш усе, виконуватимеш будь-яке моє бажання, — гарчить мені на вухо, я намагаюся вирватися, але нічого не виходить, - а тепер іди в мою кімнату і чекай мене там, у нас попереду довга ніч. - Останні слова він вимовляє таким тоном, що в мене навіть серце пропускає удар.