Розділ 10.

Мені вже відразу стає ясно, що мої щасливі дні в цій філії знань наближаються до фінішу. Я раніше вважала, що моєю найголовнішою проблемою будуть стосунки з Робом, але виявляється, тут є люди ще набагато гірші за нього. Мені одне цікаво: що буде якщо ці двоє зговоряться? Тоді я реально вже втечу збирати речі й готова перевестися в будь-який інший університет, аби виявитися якомога далі від їхнього геніального злого союзу.

- Дякую за допомогу, повідом як щось з'ясуєш, - мені не терпиться завершити наше спілкування і вже хочеться якнайшвидше повернутися до кімнати. Вистачить з мене негативних емоцій на сьогодні, коли попереду ще весь навчальний рік.

- Гей, Виштребенько, куди намилилася? Я ще не договорив, - прилітає мені слідом, але я навіть не розвертаюсь, на всіх парах пихкаю у свою кімнату і з силою зачиняю двері. Потім ще й замок прокручую і смикаю ручку, щоб переконатися в тому, що все закрито і Роб мене тут не дістане. І тільки тоді видихаю.

- З тобою все добре? - Завмираю на місці, і серце зупиняється.

– Так і до інфаркту довести можна! - Майже кричу від страху та полегшення одночасно. У мене зовсім вилетіло з голови, що в кімнаті може бути моя сусідка, ось вона й мене налякала до посиніння.

- Ага, зрозуміло, - тягне вона кожну букву і зручніше сідає на ліжку, - розповідай, що сталося. А головне, чого це тебе в такому вигляді так довго не було?!

- У якому такому? І чому це відразу довго? - Я тут же округляю очі й намагаюся зрозуміти чи запідозрила вона щось чи ні?

- Та я вже пів години як прийшла, думала, ти звалила на гулянку. Наприклад, з Патріком, - вона мені підморгує, але потім різко хмурнішає, - хотіла послухати чутки та плітки, а тут виявляється так нецікаво.

Ага, аякже, дуже цікаво, але не для сторонніх вух.

- Я тут просто зі своєю новою подружкою затусувалась. З тією, кому я на голову суп вилила минулого разу на кухні, - вирішила уточнити й варто мені про суп сказати, як очі дівчини відразу спалахують, - так вона мені обіцяла влаштувати веселе студентське життя і дуже сильно в навчанні допомогти. - Останнє слово я беру пальцями в лапки й все, вудка закинута, чекаю реакцію у відповідь.

- А ну так ця може, - чорт, я сподівалася, що та схибнута мені просто заливала, та й Роб залякував і згущував фарби, але все виявляється правдою, - ти ще не знаєш хто її тато?

- Чула. Він справді такий страшний і жахливий? - Останні надії на те, що Роб перебільшив реальність, помирають.

– А тобі про нього саме так сказали? - Дівчина запитливо підіймає брови й ледве посміхається.

- Ага, - киваю.

- Ну, тоді тобі сказали не всю правду, - от я чомусь так і думала, що ця парочка перебільшила, - він ще гірший. Тільки спробуй не писати його конспекти, не свердлити дошку поглядом і не відповісти хоч на одне запитання, то на своєму навчанні можеш поставити хрест.

- Ось прямо настільки він тиран? - Значить Роб мене не те, що не залякував, виходить, що він навіть применшив мої проблеми?

- На твоєму місці я б з Ріною, його донькою, сильно не конфліктувала, а то вона батькові як пити дати на вуха присісти може, - чим більше я слухаю Міранду, тим більше мені хочеться самій перевестися не те, що в інший університет, але хоч би до іншого викладача, - а, і мало не забула: навіть не надумай спізнюватися на його лекції.

- Ні, ні, ні, буду заздалегідь приходити. Дивитися в одну точку, відповідати на запитання, не моргати, голосно не дихати, зливатися зі стінкою... До речі, а перевестися з його групи можна?

Я сподіваюся, що все можна уникнути легкими шляхами, але відповідь моєї сусідки мене нітрохи не радує.

- На моїй пам'яті був тільки один такий випадок і то, того разу вписався сам декан, тож тобі, крихітко, нічого не світить, якщо тут у тебе не працюють впливові родичі.

- У мене тут родичів немає, друзів немає, добре, що хоч порядних людей зустріла, - стою і на неї дивлюся, очима ляскаю. Так, я таким чином підлещуюся до неї.

- Все це просто чудово, але краще б ти спати йшла. Адже пара твого нового улюбленого викладача стоїть у тебе найпершою.

- О восьмій ранку?! - Я взагалі збиралася завтра на перше заняття не йти, а поспати гарненько. І чому мені так не щастить?!

Міранда починає сміятися з того, як мене перекосило.

- Будильник не забудь поставити. Якщо проспиш, то тобі ніхто вже не допоможе...