Розділ 3.2

- Якби це було так, то я б могла заміж вийти за половину університету, - ніяково жартую і намагаюся підвестися, - я поки доповзла до цього поверху разом з валізою, чотирьох знесла з ніг, двох спустила зі сходів, а інший каже, що руку зламав... Ти ще легко відбувся.

Спритно розвертаюсь на місці й хапаюся за валізу.

- До зустрічі, Патріку! Було приємно познайомитися! Якось пригощу тебе обідом! - Кричу, коли йду до кімнати. Нехай мене з усіх боків чують, бо моя сусідка явно не звикла, що її можуть потурбувати.

Двері відчиняю і бачу, що закохані голубки спокійно п'ють собі чай за столом і навіть бровою не ведуть, що пару хвилин тому тут була інша картина.

– Я тобі речі допоможу розібрати. - Слідом за мною залітає Патрік і натикається на ту саму картину, що і я.

- Стороннім хлопцям тут не місце, - байдуже кидає йому моя сусідка, а я на всі очі витріщилася на її дружка. А тут як все визначається, голосуванням?

- А що він свій? - Запитливо підіймаю брову і дивлюся на дівчину впритул.

- Ні, він теж йде, - її приятель не очікував такого повороту подій і поки ніяк не реагує, але дівчинка знову відкриває рота і пацана як вітром здуває, - я зараз вахтерку покличу.

А вона грізна виявляється.

– Я - Аліса.

- Міранда, - спокійно каже дівчина і продовжує займатися своїми справами. Мені здається, що таку нічого не збентежить, це вона будь-кого своєю байдужістю поставить у глухий кут.

У кімнаті панує ідеальний лад, і я чітко розумію, де моя територія, а де її. 

Виставляю з косметички всі баночки та вішаю у шафу речі. Це багато часу не займає, тому я сідаю на ліжко і не знаю, чим зайнятися. Мені потрібно підкріпитися, бо мій шлунок скоро згорнеться в трубочку, але я не помітила поблизу жодного кафе.

- Скажи - де у вас їдальня чи якась кафешка? - Мій шлунок починає мені підтакувати й гидко гурчати. Мені здається, що Міранда не почула моїх слів або вдала, що не почула, тому я готова повторити.

- Іди на кухню і в червоному холодильнику на третій полиці є їжа, - Міранда каже це ніби між іншим, я навіть не відразу розумію, що вона звертається до мене. Мій шлунок перший засвоює цю інформацію і бурчати починає куди мелодійніше.

- Вона зіпсувалася і її ніхто не їсть, тож можу взяти я? - Запитую з підозрою, тому що не вірю в те, що вона перейнялася до мене симпатією.

- Це моя полиця.

Я почуваюся незручно і не знаю що ще сказати, тому дивно сміюся. Дівчина, напевно, думає, що я взагалі не в собі, і я не можу її за це звинувачувати.

- У столовці вже все з'їли, а до кафешки йти десять хвилин і чекати ще двадцять. Тебе вітром здує або в голодну непритомність впадеш. - Міранда не промах. Я тільки пожартувала над її їжею, а вона наді мною.

- Тоді я пішла, дякую!

Кухню я знаходжу дуже швидко і бачу, що там весь простір займає компанія дівчат. Я намагаюся бути доброзичливою, усміхаюся і перша вітаюся, а у відповідь тиша та незадоволене пирхання. Ну і не треба мені з такими мажорами водити дружбу.

- Нова чи що?

- Мда, ну і смак.

- Речі на смітнику знайшла?

- Дівчата, у нас з'явилася попелюшка!

Краще б вони мовчали, бо з їхнього рота виливаються якісь помиї, а не слова. Поки я тут новенька й звичайно не хочеться наживати собі ворогів, але що зробити, коли до мене ось так звертаються. Якщо стерплю зараз, то такі курки й цькування потім можуть влаштувати.

Одна розсілася на всю довжину і мені, щоб пройти, доводиться посунути убік її стілець, і я роблю це трохи сильніше, ніж потрібно.

- Ти що наробила? - Ця курка пролила на підлогу чай і тепер дивилася на мене так, ніби я вилила їй його за комір. А це непогана ідея якщо що.

– Пройшла. А вам з перекушуванням можна закінчувати. Кухня не лише для вас.

- Де хочемо, там і сидимо, - з місця піднялася здоровуля з нарощеним волоссям і рушила в мій бік, - у тебе дозволу забули спитати.

Я нічого на це не відповідаю, а роблю крок до холодильника, коли хамка хапає мене за руку.

- Звали звідси! Таким, як ти, тут не місце?

- Це чому?

- Наші батьки платять величезні бабки не для того, щоб всяке сміття під ногами плуталося.

- От і не плутайся у мене під ногами. Я ж не винна, що ти своїми мізками поступити в універ не змогла.

Повертаюся до неї спиною і припускаюся головної помилки, не помічаю як вона хапає чашку зі столу і виливає вміст мені на голову. Чай капає з волосся на підлогу, а залишки заварки красуються на маківці.

- Тобі так пасує більше! - Кожна з них ірже, як кінь.

- Я теж вмію так знайомитися, - вистачить мені з себе зразкову зображати, настав час вже дати здачі. 

Поки зграя святкує свій тріумф, я підходжу до холодильника і дістаю з полички першу каструльку, що попалася під руку. Там суп. Холодний та жирний. І незабаром цей суп виявляється на голові у найприязнішої любительки чаю.

- Тобі не жити! - П'ять дівок вимовляють як одна і різко підриваються зі стільців, щоб улаштувати мені темну. Такий результат треба було припускати, і я роблю кілька кроків назад, бо зараз найправильнішим буде бігти в кімнату і зачинитися зсередини. В тому, що мені страшно, немає нічого такого. Ясна річ, що п'ять на одного це нечесно.

- Раджу сісти на місце, якщо не хочеш мати справу зі мною!

Ззаду лунає знайомий голос, і всі курки втягують у плечі шиї та сідають на місце, з побоюванням дивлячись мені за спину.