Розділ 2.1

- Мабуть, я помилилася дверима! - Заявляю хлопцеві, який розплився в посмішці та йде мені назустріч. Про себе я дуже сподіваюся, що помилилася дверима, тому що з таким сусідом буде страшно засипати ночами. Я вже по його погляду читаю всі його підлі думки.

- Не може бути, дитинко, - усміхається, демонструючи всі тридцять два, - ти прийшла по адресу.

Його очі виблискують крутіше новорічної ялинки, і мені дуже не подобається все це.

Кидаю швидкий погляд на кімнату і закочую очі, у такому свинарнику я не хочу жити. На цю адресу потрібно відправити клінінгову компанію і не випускати бригаду кілька днів. Особливо тут потрібно винищити одного здоровенного таргана, який кімнату перетворив на це! Типова чоловіча кімната. Навколо валяється порожня тара з-під газованих напоїв та пакети з залишками їжі з фаст-фуду. Підручники та зошити на столі валяються впереміш із настільними іграми.

- Тут має бути якась помилка... - Я готова заплакати в голос і хочу кинутися на вихід, але впевнений голос хлопця гальмує мене на місці.

– Помилки немає. Хіба ти не знала, що в університеті нова політика щодо гуртожитків?

Я запитально вигинаю брови. Я про таке ні сном ні духом.

- Це яка?

П'ятою точкою відчуваю, що мені не сподобається його відповідь. Судячи з побаченого, це по одній добровільній прибиральниці в чоловічу кімнату? Триматимемо спільноту в чистоті?

- Згуртування колективу. Коменди давно радилися і певно отримали дозвіл від ректорату на проживання хлопців та дівчат в одному блоці.

- Так?

Ця новина така жахлива, як і виявити сьогодні Роба разом з Агатою у тій кімнаті. Якщо вибирати яка з них гірша, то я не відразу зможу визначитися з переможцем.

- Ага! – Впевнено киває хлопець, коли бачить мою нерішучість. Мені здається чи його посмішка стала ще ширшою?!

- Слухай, може тобі спершу одягнутися? - Переводжу погляд на його майку та шорти. Я сподіваюся, що мені вдасться теж його збентежити, щоб не одній тут стояти як дурепі, але мій новий сусід непробивний.

- Це новий писк моди, ти що?! Червоні в золотистий дзвіночок... - цей кадр пишається, а в мене очі вилазять з орбіт. Мені нікого адекватніше підібрати не могли? - Ти не бійся, проходь і речі розпаковуй.  До речі, я Олівер, а тебе як величати?

Поважно Олівер підходить до моєї валізи й намагається затягнути її всередину, але я заважаю, до останнього відмовляюся вірити, що мені доведеться жити разом з цим кадром. Я багато чого чула про толерантність, і ми обидва дорослі люди, але я не хочу щодня бачити незнайомого пацана в червоних шортах, що більше нагадують труси з золотими дзвіночками.

- Я Аліса і я зараз прийду! - Кидаю валізу на місці й розвертаюсь, щоб побігти вниз і знову все уточнити.

Не встигаю зробити й кроку як вбиваюсь у щось м'яке і відлітаю назад. Для стіни надто м'яко і на моїй пам'яті її раніше не було.

- Обережніше, дитинко, - над вухом лунає невиразно знайомий голос і коли я підіймаю очі, то бачу перед собою того хлопця, який допоміг мені з валізами внизу.

- О, ти! - Моїй радості просто немає меж.

- А ти що тут робиш? - Хлопець здивований не менше, ніж я. — Це твоя валіза?

- Мені сказали, що мене заселили в цю кімнату і тепер я житиму з ним. Стривай, стривай, а ти що тут робиш? - Посмішка, що розпливається на його обличчі, починає мене бентежити.

- Я тут живу і взагалі це кімната на двох, - мій більш адекватний товариш здається теж не вловлює суть, - Олівер, засранець, ти надумав з'їжджати й замість тебе мені підселили таку красуню? Ось це мені пощастило!

- І чому мені здається, що це не смішно і ви вдвох наді мною приколюєтеся?- Ціджу крізь зуби, а в самої майже сльози на очі з'являються від низки невдач.

Ці двоє починають сміятися, але другий хлопець дуже намагається стриматись, коли бачить моє обличчя.

- Покажи мені свою перепустку, - вимовляє крізь сміх і простягає руку.

- Ось, але тут вказано номер кімнати й читати я вмію, тож помилки бути не може. - Я віддаю йому перепустку і після того, як він кинув на неї швидкий погляд, мій новий знайомий заходиться у нападі істерики.

- У тебе перепустка в крило для дівчат! Ти що не бачиш, що він рожевий, - і відразу дістає свій. Такий самий, але синій, - ти така наївна, що це просто жах! Олівере, а ти козел так над нею приколюватися.

Вони сваряться, але іржати як коні не перестають.

- Пішли я тебе проведу, - каже Патрік. Я його ім'я встигла прочитати, коли він показував мені свою перепустку і тицяв пальцем на відмінність, - мене турбує те, що ти замість своєї кімнати знову запрешся в якусь душову або кухню. Загубишся і засмутишся.

Я бачу, що він жартує не зі зла, але мені все одно прикро.

Не гаючи часу, Патрік бере за ручку мою валізу і котить її на вихід поки я встигаю слідом. У мене виходить його наздогнати, коли хлопець втік уперед на метрів десять.

- Дякую тобі велике, ти сьогодні мій рятівник, - усміхаюся, бо я реально йому вдячна. На тлі Роба та Олівера, Патрік виділяється на краще.

- Радий старатися, принцесо, - він мені підморгує і відпускає реверанс, і я не можу втриматись від сміху. Мені здається, що з Патріком ми потоваришуємо.

- Бачу, що ти час даремно не втрачаєш, - наші веселощі перериває незадоволений знайомий голос і я сподіваюся, що це мені просто чується.

Повертаю голову і бачу перед собою Роба, який наблизився до нас. Ще сподіваюся, що мені це ввижається, але ні, хлопець справжній і дивиться на мене пекучим поглядом. Це ж треба мати такий класний талант псувати мені настрій однією своєю присутністю.

- А ти я дивлюсь сьогодні щасливиця, так, принцесо? Встигла й цьому дорогу перейти? - Від того як Патрік киває у бік Роба і як висловлюється я трохи очманіла.

- Еее...я... - Навіть не знаю, як на таке реагувати.

- А ти, я дивлюся, відійшов після минулого разу? - Роб зводить брову і робить крок до хлопця, - ну так я по-дружньому можу ще раз нагадати у кого тут з нас добре удар поставлений.