Розділ XVI

Світло над замком трималося лише кілька секунд.

Потім золотий контур повільно розчинився у вечірньому небі, залишивши після себе тонке мерехтіння, схоже на пил із зірок. Але цього вистачило.

У внутрішньому дворі стихли голоси. Люди піднімали голови до неба, дивлячись на те, як магія знову огортає столицю.

Андоміель повільно опустила руку.

По її пальцях ще пробігали тонкі іскри сили.

— Ну, — пролунав голос Тарена від дверей, — тепер це офіційно виглядає як «не лізьте сюди, тут живуть проблеми».

Він стояв, спершись плечем об арку, і, судячи з виразу обличчя, спостерігав за всім уже кілька хвилин.

— Ти підслуховував? — не обертаючись, запитала Андоміель.

— Я зайшов повідомити важливу інформацію.

— І яку ж?

— На кухні закінчується пиріг.

Король важко зітхнув.

— Тарене…

— Що? Це стратегічний ресурс.

Позаду нього з’явився Райден.

— Він бреше. Пирога ще багато. Просто він боїться, що Берік прийде першим.

— Беріка неможливо перемогти, коли справа стосується їжі, — абсолютно серйозно погодився Тарен. — Я бачив, як він одного разу відібрав шматок м’яса у Каеля.

— Це був мій шматок м’яса, — пролунав холодний голос позаду.

Каель з’явився так тихо, що Райден аж здригнувся.

— От бачиш? — одразу ожив Тарен. — Навіть зараз він пам’ятає.

— Я пам’ятаю все, що стосується твоєї дурості.

— Це дуже велика база даних.

Андоміель тихо засміялася, похитавши головою.

І саме в цей момент замок здригнувся вдруге.

Легко. Ледь відчутно.

Усі миттєво стали серйозними.

Золоті нитки магії пробігли по стінах швидше, ніж раніше, а потім десь далеко, за межами столиці, у темряві спалахнуло кілька старих сигільних веж.

Одна.

Друга.

Третя.

Архель, який саме заходив до зали, завмер.

— Це не ти зараз зробила? — коротко запитав він.

Андоміель повільно насупилася.

— Ні.

Король одразу підійшов ближче до вікна.

Удалині, за старими стінами міста, над горизонтом на кілька секунд спалахнули стародавні руни.

Луарен примружився.

— Вежі кордону.

— Вони мали бути мертвими, — сказав Солар.

— Мали, — тихо підтвердила Андоміель. — Але бар’єр був пов’язаний із ними. Схоже… система почала прокидатися швидше, ніж я очікувала.

Райден усміхнувся:

— Це ж добре?

— Якщо нічого не вибухне — так, — спокійно відповіла вона.

Тарен одразу зробив крок назад.

— Мені не подобається це «якщо».

Король перевів погляд на Андоміель.

— Наскільки все погано?

Вона задумалась лише на мить.

— Поки що — ніяк. Але якщо старі вузли магії активуються хаотично, можуть бути проблеми. Частина систем створювалася ще до нас.

— Тобто древні маги знову ускладнюють нам життя навіть через двісті років після смерті, — пробурмотів Тарен.

— Традиції треба поважати, — серйозно сказав Райден.

Каель подивився на них так, ніби вже подумки вирішував, кого вбити першим.

Архель тим часом поклав на стіл кілька сувоїв.

— Це ще не все. Поки ви гралися зі світловими ефектами, прибули перші лорди.

У залі одразу стало тихіше.

Король повернувся до нього.

— Уже?

— Частина. Інші ще в дорозі. Але новина про ваше повернення поширюється швидше, ніж ми очікували.

— Маги, — спокійно сказала Андоміель. — Вони відчули сплеск сили ще тоді, коли прокляття впало. А після сьогоднішнього… — вона кивнула у бік вікна, — тепер сумнівів стане ще менше.

— Чудово, — пробурмотів Тарен. — Ми навіть не встигли нормально прокинутися, а за нами вже стежать.

— Звикай, — сухо відповів Каель.

Архель розгорнув один із сувоїв.

— Лорд Верейн уже прибув. Сестри Астор теж. І ще… Рейнард із південних земель.

Тарен застогнав так, ніби йому повідомили про нове прокляття.

— Сподіваюся, він не такий, як його предок.

Райден фиркнув.

— Настільки погано?

— Його дід міг говорити чотири години без жодної корисної думки. Це був талант.

— П’ять, — поправив король із абсолютно серйозним обличчям.

У залі пролунало кілька тихих смешків.

Навіть Андоміель усміхнулася.

— А я пам’ятаю, як ти одного разу заснув прямо під час його промови, — сказала вона.

— Я не спав.

— Каелю, ти тоді штовхав його ногою під столом.

Каель абсолютно незворушно відповів:

— Бо він хропів.

Тарен аж зігнувся від сміху.

Архель закотив очі, але кутики його губ все ж смикнулися.

Король тим часом знову став серйозним.

— Скликати раду зараз немає сенсу. Ми дочекаємося прибуття всіх лордів. Якщо починати відновлення королівства — то нормально, а не половиною складу.

— Розумне рішення, — кивнув Луарен.

— За цей час розвідка принесе більше інформації, — додав Архель. — І ми краще зрозуміємо, що відбувається за межами наших земель.

Андоміель сперлася долонею об стіл.

— А я за цей час відновлю захист столиці. Якщо до нас уже придивляються, краще зустрічати гостей підготовленими.

— Особливо шпигунів, — усміхнувся Райден.

— Особливо Тарена, — спокійно виправив Каель.

— Це наклеп.

— Це досвід.

Тарен приклав руку до серця.

— Мене ображає, що після двохсот років дружби ви досі не навчилися мене цінувати.

— Ми навчилися тебе терпіти, — сказав Берік.

— І це вже подвиг, — додав Солар.

Тарен драматично зітхнув і попрямував до виходу.

— Добре. Раз мене тут не люблять, я йду рятувати пиріг від самотності.

— Залиш хоч щось іншим, — кинув йому вслід Райден.

— Нічого не обіцяю.

Він зник за дверима, і в залі знову стало тихіше.

Андоміель перевела погляд на вікно, де ще ледь помітно мерехтіли золоті сліди магії.

Замок жив.

Королівство прокидалося.

І разом із ним — старий світ, який двісті років тому мав зникнути назавжди.