Розділ IX.

Туман того ранку ліг на селище особливо низько, ніби ховав щось. Люди прокинулись із дивним відчуттям у грудях — ніби довго тримали подих… і раптом змогли видихнути.

Першою це помітила стара Міррета, що щоранку виходила по воду. Вона зупинилась біля криниці, притиснувши руки до грудей.

— Ти чого, Міррето? — буркнув ковалевий син, що саме тягнув мішок з вугіллям.

— Ти… не чуєш? — вона озирнулась на ліс. — Тиша… інакша.

Слова зависли, і лише тепер люди почали зупинятись. Собаки, що завжди уникали дороги, що вела до замку, стояли, настовбурчивши вуха, дивились туди, але… не гарчали. Дехто з мешканців, самі того не усвідомлюючи, теж обернулися в той бік.

Густий туман над пагорбом повільно почав розходитись, наче його розштовхували зсередини невидимі руки. І тоді замок вперше за двісті років з’явився повністю освітленим сонцем. Не чорна руїна, не тінь — камінь засвітився, попелясті стіни стали блідо-золотими, як колись, коли королівство ще дихало життям.

— Цього… не може бути, — прошепотів шинкар, витираючи очі так, ніби боявся, що це марево.

З подвір’їв, хат, кузні почали виходити люди. Хтось хрестився. Хтось кидав погляд на небо, ніби шукав там ознаку кінця світу. Хтось, навпаки, рвонув уперед, ніби хотів бігти перевірити — але рух зупинився, коли небо над замком дихнуло золотим відблиском, як жар, що ковзнув по хмарах.

— Лисандре… — прошепотів той самий мисливець Грам, що тоді сміявся, коли говорили про легенди. Тепер сміху не було. Лише страх і старе щось у голосі — повага.

Старий Лисандр сидів біля свого порогу. Він не підвівся. Лише подивився на замок так, ніби бачив не його — а час, що повертається назад.

— Воно… прокинулось, — хтось сказав.

— Ні, — старець повільно хитнув головою. — Він… повернувся.

І в ту мить по всьому селищу прокотилося легке, але чітке відлуння. Ніхто не почув слова. Але кожен відчув ім’я, що пройшло крізь їхню свідомість, як зітхання.

Андоміель.

Жодна людина не вимовила його вголос. Але кілька селян раптом озирнулись, ніби хтось стояв поряд… і дивився зі схилу замку.

Але там — лише мряка і світло на старих вежах.