Його Зоря
Пролог. Легенда про Його Зорю
Кажуть, коли над Сірим замком здіймається нічний вітер, у ньому чути не просто завивання. Кажуть, це стогін забутих клинків, шелест плащів тих, хто колись стояв пліч-о-пліч у тронному залі, і тихе, глухе дихання золотого дракона, що досі охороняє руїни — мов чекає.
Колись це було серце королівства.
Король Альтаір, справедливий, мов світанковий клинок, і його Семеро, кожен із серцем, відданим короні та своєму королю більше, ніж власному життю.
А поруч… Вона.
Її завжди називали тільки одним ім’ям — Його Зоря.
Чужинці не знали, хто вона: чаклунка? жриця? дитя зоряного неба?
Але всі знали одне — коли вона стояла за троном, тінь її плаща була схожа на нічне небо, і навіть дракони, що літали високо над шпилями замку, схиляли крила, пролітаючи над нею.
Та потім прокляття прийшло — чорне, мов зола, і мовчазне, як смерть.
Вона пішла назустріч джерелу біди — і не повернулася.
Король Альтаір підняв меч, готовий піти за нею, хоч би й у саму темряву.
Семеро готувалися вирушити разом. Та було пізно — хвиля темної магії прокотилася замком, і їхній крик зник у ревінні, що прорізало небо.
Селяни й нині кажуть: ніч тоді розірвав золотий дракон, і його рев було чути навіть за гірськими перевалами.
Кажуть… він досі чекає.
Кажуть… він досі пам’ятає її ім’я.
#1611 в Фентезі
#4837 в Любовні романи
#1219 в Любовне фентезі
Відредаговано: 06.11.2025
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
