Бонус-розділ: “Мить, яку він відчув але ще не зрозумів”

POV Діна

Дін прокинувся ще до світанку.

Так завжди було після повного Місяця —
вовк у ньому не спав,
прислухався,
перевіряв.

Він повернув голову
і побачив Луну.

Вона спала спокійно,
але щось було… інакше.

Не зовні.
Глибше.

Її дихання було рівним,
рука лежала на животі,
ніби вона тримала щось крихке,
важливе.

Його вовк завмер.

Зупинись, — прошепотів він у ньому.
Подивись.

Дін повільно простягнув руку
й торкнувся її талії,
ковзнув долонею вниз —
обережно,
наче боявся злякати.

І в ту ж мить
щось відгукнулося.

Не біль.
Не тривога.

Пульс.

Тихий, ледве відчутний,
але не його.

Він застиг.

— Це… — прошепотів він сам до себе
і замовк.

Його вовк глибоко вдихнув.

Ти теж це відчув?

— Так… — подумки відповів Дін.
— Але що саме?

Вовк не відповів одразу.

Він слухав.

Вона світиться інакше.
Як після Місяця… але глибше.

Дін нахилився
і торкнувся губами її чола.

Луна ледь здригнулася,
усміхнулася уві сні
і тихо видихнула його ім’я.

У цей момент
його серце стиснулося так,
ніби хтось узяв його в долоні.

— Ти змінилася… — прошепотів він.
— Але я не знаю як.

Його рука знову лягла на її живіт.

І раптом
його вовк завмер остаточно.

Це не загроза.
Це не ворог.
Це… продовження.

Дін відсмикнув руку,
наче боявся злякати відчуття.

— Ні… — тихо видихнув він.
— Занадто рано.
— Ми щойно…

Вовк м’яко, майже з усмішкою,
відповів:

Місяць не питає дозволу.
Він дає.

Дін ще раз подивився на Луну.

На те, як вона дихає.
Як охороняє себе уві сні.
Як виглядає… спокійною.

Він ліг ближче,
обережно обійняв її
і поклав долоню на її живіт,
вже не вагаючись.

— Я не знаю, що це, — прошепотів він у темряву.
— Але якщо ти носиш щось нове…
— Я буду поруч. Завжди.

Його вовк задоволено згорнувся всередині.

Він уже з нами.
Просто ще не сказав.

За вікном
перший промінь світанку
торкнувся Місяця.

І Дін, сам того не знаючи,
вперше
охороняв не лише свою пару.

А майбутнє.

🌙🐺🤍

---