Бонус-розділ: “Зачаті під повним Місяцем”

Повний Місяць стояв високо.
Срібний. Нерухомий.
Ніби знав — цієї ночі щось має змінитися.

Світло лилося у спальню крізь вікна,
торкаючись шкіри Луни,
роблячи її ще світлішою,
ще сильнішою.

Дін дивився на неї,
і його вовк схиляв голову.

Пара. Обрана. Благословенна.

Луна була над ним — впевнена, жива, справжня.
Її рухи були не поспішні,
наче вона слухала не лише його,
а й Місяць над ними.

Її волосся спадало срібною хвилею,
очі темніли від почуття,
яке більше не потребувало страху.

— Луно… — тихо видихнув Дін.

Вона усміхнулась.
Так, як усміхаються лише тоді,
коли довіряють повністю.

Їхні серця билися в одному ритмі.
Їхні вовки не гарчали —
вони зливалися.

Мить була гарячою,
але не дикою.
Ніжною, але наповненою силою.

Не просто кохання.
Єднання.

Коли все стихло,
вони лежали в обіймах один одного.
Луна поклала голову йому на груди,
слухаючи серце, яке колись її зрадило,
а тепер — оберігало.

Дін повільно провів рукою по її спині,
потім по животу —
майже несвідомо.

Він заплющив очі.

І вперше за багато років
Альфа не наказував.

Він молився.

— Місяцю… — прошепотів він.
— Якщо твоя воля…
якщо ми гідні…
дозволь цій ночі стати початком.

Його голос був тихий.
Смиренний.
Сповнений надії.

— Я обіцяю берегти.
Я обіцяю бути.
Я обіцяю не втратити.

Луна не відповідала словами.
Вона лише міцніше притислася до нього,
і її вовчиця
підняла голову до Місяця.

Світло срібла накрило їх обох.

Вони ще не знали…
що цієї ночі
під повним Місяцем
запалали два нові серця.

Альтар.
Каель.

Зачаті в любові.
У виборі.
У надії.

🌑🐺🤍

---