Мої хлопчики… мої зірки під Місяцем,
Я ще не знаю ваших облич.
Не знаю, на кого з нас ви будете схожі.
Але я вже знаю — я впізнаю вас серцем.
Ви прийшли тихо.
Як світло, що не просить дозволу.
Як надія, яка народжується після болю.
Коли я дізналася про вас,
я довго стояла під Місяцем
і плакала — не від страху,
а від вдячності.
Бо я думала, що моє серце вже віддало все.
А воно… виявилося безмежним.
Альтаре,
ти — мій спокій.
Я відчуваю тебе, коли дихаю глибше.
Ти навчатимеш мене зупинятися,
слухати тишу
і довіряти світу.
Каелю,
ти — мій вогонь.
Я відчуваю тебе, коли серце б’ється швидше.
Ти нагадаєш мені,
що любов не завжди тиха —
інколи вона гримить, як грім.
Я хочу, щоб ви знали:
ви ніколи не будете тягарем.
Не будете помилкою.
Не будете «запізно».
Ви — вчасно.
Я обіцяю вам не бути ідеальною.
Але я обіцяю бути чесною.
Я буду сміятися з вами.
Плакати разом із вами.
Вчитися поруч із вами.
І коли вам буде страшно,
я стану між вами і світом.
Навіть якщо доведеться знову
випустити вовчицю.
Я хочу, щоб ви росли, знаючи:
ваша сила — не лише в кігтях,
а в серці, що вміє любити.
Ви — діти двох кланів,
але перш за все — діти любові.
Я чекатиму вас.
Кожну ніч.
Під кожним Місяцем.
Завжди ваша,
мама. 🌑🐺❤️
---