Бонус- розділ: " Перша ніч повні - очима вовчиці"

Місяць повний.

Він не просто світить — він кличе.

Я піднімаю голову й вдихаю ніч.
Повітря срібне, густе, живе. Воно торкається шерсті, входить у груди, змушує серце битися глибше.

Я знову я.

Не страх.
Не біль.
Не тінь.

Я — вовчиця.

Поруч зі мною — він.

Його кроки я впізнала ще до того, як він вийшов із тіні.
Не за запахом.
Не за звуком.

За відчуттям.

Мій вовк.

Він не дивиться на мене, як на здобич.
Він дивиться, як дивляться на рівну. На пару. На дім.

Його присутність заспокоює.
Моє серце більше не б’ється в паніці — воно відповідає.

Я роблю крок до нього.
Він — до мене.

Ми не торкаємося одразу.
Так не роблять ті, хто поважає силу.

Місяць зависає над нами — круглий, повний, як обіцянка.

Ось вона, — каже його вовк без слів.
Ось ти, — відповідаю я.

Коли наші плечі торкаються, крізь мене проходить хвиля.
Не жар.
Рівновага.

Я більше не одна.

Я відчуваю його силу — стриману, глибоку.
Він не намагається взяти.
Він стоїть поруч.

І цього достатньо.

Ми лягаємо поруч у траві, боками, так близько, що наші подихи зливаються.
Його серце б’ється в ритмі з моїм.

Колись я боялася цього.
Боялася знову відкритися.
Боялася втратити себе.

Але тепер знаю:

Справжній зв’язок не з’їдає.
Він повертає.

Його хвіст ледь торкається мого.
Не як знак володіння.
Як знак: я тут.

Я закриваю очі.

Місяць бачить нас.
І приймає.

Цієї ночі ми не доводимо нічого світу.
Ми не боремося.
Ми не ховаємося.

Ми просто є.

Вовк і вовчиця.
Пара.
Цілі.

І я знаю:
коли прийде ранок, я прокинуся жінкою…
але в мені назавжди житиме ця ніч.

---