Епілог

Минув час.

Ліси знову стали тихими.
Кров змилася дощами, а імена ворогів залишилися лише шепотом у старих піснях.

Над землями двох кланів зійшов Срібний Місяць — той самий, що колись з’єднав ворогів, розбите серце і дві самотні душі.

На пагорбі стояли шестеро.

Луна — Срібна Альфа.
Її волосся сяяло, мов місячне світло, а погляд був спокійний і сильний. Вона більше не тікала. Вона вела.

Поруч із нею — Дін Монтегю.
Альфа, який пізнав втрату, каяття і другий шанс. Його вовк більше не вив від болю — він стояв рівно, гордо, біля своєї істинної пари.

Між ними — діти.

Кайрін, старший син, уважний і відповідальний, із серцем воїна й душею захисника.
Селена, світла й смілива, з усмішкою, що могла зупинити будь-яку бурю.

І двоє молодших — Альтар і Каель.
Два серця, народжені під Місяцем.
Два майбутні вовки, у яких текла кров двох кланів і сила, що ще тільки чекала свого часу.

— Вони зростуть іншими, — тихо сказала Луна.

Дін обійняв її за талію.

— Кращими, — відповів він. — Бо вони знатимуть, що таке любов.

У долині завили вовки.

Не від болю.
Не від страху.

Від єдності.

Клани Кінґ і Монтегю більше не ділили землю.
Вони ділили відповідальність. Пам’ять. Майбутнє.

Луна глянула на Діна.

— Як думаєш… Місяць задоволений?

Він усміхнувся і торкнувся її чола своїм.

— Він не просто задоволений, — прошепотів він. —
Він благословив династію.

Срібне світло огорнуло родину.

І в ту ніч Місяць запам’ятав їхні імена.

Не як легенду.
А як початок.

Кінець.
Або… лише перша сторінка історії
Срібної династії Кінґ–Монтегю. 🌑🐺❤️

---