Розділ 35

Зала ради була наповнена шепотом.

Альфи, бети, старійшини двох кланів — Кінґ і Монтегю — зібралися разом уперше не через війну і не через загрозу.
Сьогодні тут вирішувалася доля майбутнього.

Луна стояла поруч із Діном. Не як тінь. Не як чиясь дружина.
Як Срібна Альфа.

Між ними — Кайрін і Селена.

Хлопчик тримався рівно, як маленький воїн, з піднятою головою.
Дівчинка — спокійна, з уважним поглядом, у якому вже жила мудрість.

Дін зробив крок уперед.

— Сьогодні я говорю не лише як Альфа клану Монтегю, — його голос був твердим і гучним. —
Я говорю як батько.

Він поклав руки на плечі дітей.

— Кайрін і Селена — мої діти.
Моя кров. Мій вовк визнав їх ще до того, як я почув їхній голос.

У залі запанувала тиша.

Луна ступила поруч із ним.

— А я говорю як Альфа клану Кінґ, — її голос був м’яким, але сильним. —
Вони народилися під срібним Місяцем.
Вони несуть у собі силу двох ліній.
Двох кланів.
Двох вовків.
Двох доль.

Старійшина клану Кінґ повільно схилив голову.

— Діти Срібної Альфи не можуть належати лише одному клану.

Старійшина Монтегю відповів тим самим жестом.

— І спадкоємці Альфи Монтегю не можуть бути розірвані навпіл.

Настала мить, що тягнулася вічністю.

Потім пролунали слова, які змінювали історію:

— Кайрін і Селена визнаються спадкоємцями обох кланів.
— Вони матимуть право вибору, коли прийде час.
— Вони стануть мостом між Кінґ і Монтегю.

Селена міцніше стисла мамину руку.

— Мамусю… це означає, що ми особливі? — тихо спитала вона.

Луна нахилилася до неї й усміхнулася.

— Це означає, що ви — майбутнє.

Кайрін підвів голову й подивився на Діна.

— А ти будеш нас вчити? Бути сильними… але не злими?

Дін присів перед ними, на рівень їхніх очей.

— Я навчу вас бути справедливими.
Захищати слабших.
І ніколи не втрачати серце, навіть коли ви Альфи.

Його вовк усміхався всередині.
Їхні вовченята. Їхня кров. Їхній сенс.

Луна відчула, як її вовчиця тихо муркоче — спокійно, гордо.

Вперше за довгий час світ був не полем бою.

Він був домом.

---

Слово зірвалося з вуст старійшини випадково.

— …після поновлення шлюбного зв’язку і весілля…

І цього було достатньо.

Кайрін різко підняв голову.

— Весілля? — перепитав він так голосно, що кілька альф здригнулися.

Селена повільно повернулася до батьків, її очі округлилися.

— Мамусю… — вона ковтнула повітря. —
Ти сказала весілля?

Луна встигла лише кліпнути.

— Це… дорослі розмови, — обережно почала вона.

Але було запізно.

Кайрін уже світився від щастя.

— Тобто… тато і мама… — він замовк на мить, а потім видихнув: —
Ви одружитеся по-справжньому?

Дін прочистив горло, намагаючись зберегти серйозний вигляд Альфи.
Не вийшло.

Його вовк радісно загарчав.

— Коли прийде слушний час, — відповів він, — так.

Селена зробила крок уперед і обійняла маму за талію.

— Це буде справжнє весілля? З музикою?
І з Місяцем? — її голос був повний надії.

Луна заплющила очі на мить.

— Якщо буде весілля, — тихо сказала вона, —
то тільки з любові.

Кайрін перевів погляд на Діна, примружився — дуже по-дорослому.

— Татку…
Ти точно будеш з нами назавжди?

Дін опустився на коліно перед сином і взяв його маленьку руку.

— Я ніколи більше не піду, — твердо сказав він. —
Ні від вас.
Ні від вашої мами.

Селена не витримала — кинулася до нього й обійняла за шию.

— Тоді… — вона засміялася крізь сльози, —
я хочу нести квіти!

— А я! — одразу вигукнув Кайрін. —
Я буду стояти поруч з татом. Як справжній вовк!

У залі хтось усміхнувся.
Хтось витер очі.

Луна дивилася на них — на своїх дітей, на чоловіка, якого колись втратила й знову знайшла —
і відчувала, як її вовчиця тихо шепоче:

Цього разу — назавжди.

Дін переплів свої пальці з її.

— Схоже, — прошепотів він їй на вухо, —
у нас уже є найвимогливіші гості.

Луна усміхнулася.

— І найцінніші.

Місяць за вікнами був повний.
І він чув кожне слово.

---