Розділ 28

Вони лежали поруч у тиші.

Не тій, що між чужими.
А тій, що народжується після близькості — коли слова вже не потрібні, але ще не страшні.

Луна лежала, притулившись до грудей Діна. Його рука повільно ковзала по її спині — заспокійливо, оберігаюче.

— Нам потрібно поговорити, — тихо сказала вона.

Дін кивнув.
Він знав, про що.

— Про дітей, — додала Луна. — Про Кайріна і Селену.

Він притиснув її трохи міцніше.

— Я думав про це з тієї миті, як у них з’явився ворог, — сказав він. — З тієї миті, як у них з’явився я.

---

POV Діна

Я не міг дозволити собі помилку.

Не тепер.
Не коли вони дивляться на мене так, ніби я — стіна між ними і світом.

— Охорона буде постійною, — сказав я. — Але не нав’язливою. Двоє людей у цивільному. Один — завжди поруч із будинком, другий — змінний маршрут.

Луна зітхнула.

— Я не хочу, щоб вони жили в страху.

— І не будуть, — твердо відповів я. — Вони житимуть у свободі. А страх — буде моїм.

Мій вовк погодився мовчазно.

Зграя — понад усе.

---

POV Луни

Я підвела голову і подивилась йому в очі.

— Якщо стане небезпечно… — я запнулась. — Я готова поїхати. Тимчасово. До моїх батьків.

Дін напружився, але не відсторонився.

— Якщо це врятує їх — я поїду з вами, — сказав він. — Або залишусь тут і відведу удар на себе. Як ти захочеш.

У мене защеміло в грудях.

— Ти справді змінився, — прошепотіла я.

— Я просто став тим, ким мав бути від початку, — відповів він.

---

Ми мовчали кілька секунд.

Потім я сказала те, чого боялась найбільше:

— Ми не можемо приховувати правду від дітей. Вони відчують, якщо ми будемо брехати.

Він кивнув.

— Ми скажемо їм, що тато і мама поруч. Що вони в безпеці. Без деталей. Без страху.

Його палець торкнувся мого підборіддя.

— І що б не сталося… я не зникну. Я вже зробив цю помилку.

---

POV Діна

Я поцілував її у чоло.

Не як коханець.
Як батько.
Як Альфа.

— Ми разом, Луна, — сказав я. — Не тому що мусимо. А тому що обрали.

Вона закрила очі.

— Тоді давай зробимо це правильно, — прошепотіла вона.

Я обійняв її.

І в цю мить зрозумів:

Це не союз.
Не тимчасове перемир’я.

Це — родина, яка вирішила боротися разом .

---

Світло ранку ще тільки торкалося штор, коли Луна відчула рух.

Тихий. Обережний.
А потім — знайоме шурхотіння маленьких ніг і стримане хихотіння.

— Тсс… вони сплять… — прошепотів Кайрін.

— Але ж можна трошки… — відповіла Селена так само пошепки.

Матрац ледь прогнувся.

Луна розплющила очі — і серце наповнилося теплом.

Двоє дітей, її всесвіт, вже залізали під ковдру.

— Мамусю… — Селена притиснулась до неї.
— Татку… — Кайрін нерішуче подивився на Діна.

---

POV Діна

Я прокинувся миттєво.

Не від тривоги.
Від щастя.

Кайрін дивився на мене так, ніби чекав дозволу.

Я розкрив руку.

— Іди сюди, вовче, — тихо сказав я.

Він усміхнувся і притулився до мого боку.

Мій вовк замуркотів десь глибоко всередині.

Зграя зібрана.

---

POV Луни

Я дивилась на цю картину — і очі пекли від сліз.

Дін.
Діти.
Одне ліжко.
Одна ковдра.

— Ми можемо так ще трохи полежати? — запитала Селена сонно.

— Скільки захочете, — відповів Дін.

Він обійняв нас усіх одразу — міцно, впевнено.

Я поклала руку поверх його.

— Слухайте, мої маленькі, — тихо сказала я. — Мама і тато поруч.

Діти завмерли.

— Завжди? — прошепотів Кайрін.

Дін подивився на мене.
Я кивнула.

— Завжди, — сказав він твердо. — І ми зробимо все, щоб ви були в безпеці.

— Ніхто нас не забере? — тихо спитала Селена.

Я поцілувала її в маківку.

— Ніхто, — прошепотіла я. — Бо ми разом.

---

POV Діна

Я притиснув їх сильніше.

— Я Альфа, — сказав я спокійно. — А Альфа ніколи не дозволяє скривдити свою зграю.

Кайрін усміхнувся.

— Тоді ми з тобою сильні, татку.

Я ледь стримав клубок у горлі.

— Так, синку. Дуже сильні.

---

Вони ще довго лежали так.

Без страху.
Без слів.

Чотири серця, що билися в унісон.

І Луна зрозуміла:
захист — це не лише сила.
Це присутність.

А Дін знав:
за цю мить
він спалить будь-яку темряву .

---