Розділ 20

Дін стояв перед будинком Луни зранку, ніби хлопчисько перед першим побаченням.
Не альфа.
Не воїн.
Батько.

Його вовк був напружений — не хижо, а схвильовано.

— Обережно, — бурмотів він. — Це найцінніше, що в нас є.

Двері відчинилися ще до того, як він встиг постукати.

— Татку! — пролунав дзвінкий голос.

Кайрін налетів на нього першим, обіймаючи за ноги. За ним — Селена, трохи стриманіша, але з тими самими очима.

Очима Діна.

Він опустився навколішки й розкрив руки. Діти втиснулися в нього так, ніби він ніколи й не йшов.

— Я тут, — хрипло сказав він. — Я нікуди не подінуся.

Селена підняла голову.

— Ти сьогодні з нами весь день?

— Якщо ви дозволите, — усміхнувся він.

— Ми дозволяємо, — серйозно кивнув Кайрін. — Бо ти наш татко.

Його серце здригнулося.

---

Вони снідали разом.
Дін невміло перевертав млинці, смішно насуплювався, коли щось пригорало, і вперше за багато років сміявся по-справжньому.

— Ти вмієш битися? — запитав Кайрін із захопленням.

— Вмію, — відповів Дін. — Але більше я вмію захищати.

Селена подивилась на нього уважно.

— А нас ти теж захищатимеш?

Він нахилився до неї.

— Завжди. Навіть якщо ви мене не бачитимете.

Його вовк тихо заричав — клятва була прийнята.

---

Потім був двір. М’яч. Сміх. Біг.
Дін ловив Кайріна, підкидав його вгору, а Селена сиділа поруч і заплітала йому косичку, бо «татку так краще».

І він дозволив.

Бо вперше в житті
він був не сильним — він був потрібним.

---

Коли день схилився до вечора, з’явилась Луна.

Вона зупинилась, побачивши картину:
Дін сидів на землі, Кайрін спирався на його плече, Селена дрімала, притулившись до його руки.

Її серце стиснулося.

Дін підвів очі. Їхні погляди зустрілись — тихо, без слів.

— Вони неймовірні, — сказав він пошепки.

— Я знаю, — відповіла вона.

Діти прокинулись.

— Мамусю, — сонно сказала Селена, — татко сьогодні був з нами.

Луна кивнула.

— Я бачила.

Дін підвівся.

— Дякую… за цей день.

Вона мовчала кілька секунд. Потім зітхнула.

— Ти можеш приходити. Регулярно. Вони мають право на тата.

Його очі наповнились чимось більшим за сльози.

— Я не зраджу цього шансу, — тихо сказав він.

Його вовк схилив голову.
Її вовчиця — не відвернулась.

І вперше за довгий час
майбутнє перестало бути лише болем .

---

POV Луни

Я стояла на порозі й не поспішала заходити.

Бо те, що я бачила, змінювало мене.

Дін сидів на підлозі у вітальні, склавши ноги по-турецьки, а між ними — Кайрін. Вони щось шепотіли, схилившись над дерев’яними фігурками. Селена сиділа трохи осторонь, але її погляд раз у раз повертався до нього — перевіряла, чи він ще тут.

Моя вовчиця всередині мене не гарчала.
Вона спостерігала.

— Він не грає роль, — тихо сказала вона. — Він є батьком.

Я ковтнула.

Дін підняв голову, побачив мене — і в його очах промайнуло щось схоже на… страх. Не переді мною. Перед можливістю, що я скажу «досить».

Кайрін помітив мене першим.

— Мамусю! — вигукнув він. — Татко навчив мене, як робити пастки, але добрі. Не для поранення.

Я усміхнулась, хоч у грудях защеміло.

— Це важливо, — сказала я. — Захищати, не руйнуючи.

Дін кивнув, ніби ці слова були звернені саме до нього.

Селена підійшла ближче й обережно взяла його за палець. Він завмер, боячись поворухнутись.

— Ти підеш? — тихо спитала вона.

— Ні, — одразу відповів він. — Я завжди скажу, коли йду. І завжди повернуся.

Її плечі розслабились.

І в той момент я зрозуміла, що саме цього їм бракувало всі ці роки.

Не казок.
Не подарунків.
Присутності.

Моя вовчиця зробила крок уперед.

— Він їхній, — сказала вона. — Як би ми не боялися.

Я підійшла ближче.

— Діне, — тихо сказала я.

Він підвівся одразу, ніби готовий до вироку.

— Я бачу, як ти з ними, — продовжила я. — І… я не буду стояти між тобою й дітьми.

Його обличчя здригнулося.

— Дякую, — прошепотів він. — Я не прошу більше.

Я подивилась на його руки — сильні, але обережні. На погляд, який весь час шукав дітей.

— Поки що, — додала я. — Це все — заради них.

Він кивнув.

— Я розумію.

Але наші погляди затримались на мить довше, ніж дозволяла холодна домовленість.

Моя вовчиця не відвернулась.
Його вовк — схилив голову.

І я зрозуміла найстрашніше.

Я бачила його очима матері.
Але серце…
серце все ще пам’ятало,
як він виглядає очима пари .

---