Розділ 15

Кайрін не любив великі зали.

Тут було надто багато запахів, надто багато голосів і сил, що штовхалися між собою, мов невидимі хвилі. Альфи завжди так робили — мірялися тим, чого не було видно.

Він стояв поруч із мамусею, тримаючи Селену за руку.

— Він дивиться, — тихо сказав Кайрін.

Селена не відповіла одразу. Вона вже дивилася.

Чоловік біля вікна. Високий. Темний. Його погляд був не схожий на інші — не хижий, не оцінюючий.

Сумний.

І… рідний.

У грудях Селени щось легенько здригнулося, ніби серце торкнулися теплим пальцем. Вона не злякалася. Навпаки — стало дивно спокійно.

— Кайріне… — прошепотіла вона. — Ти теж це відчуваєш?

Він кивнув.

Він не знав, як це назвати. Не знав слів. Але знав відчуття — так само, як знав мамусин запах або серцебиття Селени, коли вона спала.

Нитка.

Невидима, але справжня.

— Він схожий на мене, — тихо сказав Кайрін, злегка насупившись. — Очі.

Селена нахилила голову.

— І на мамусю, — додала вона. — Але інакше.

Чоловік знову глянув на них — і цього разу Кайрін був упевнений: він бачить.

Не просто дивиться.

Бачить їх.

У грудях щось боляче стиснулося, хоча він не знав, що таке біль. Це було схоже на сум, який не його, але чомусь живе всередині.

— Мамусю… — прошепотіла Селена, смикнувши Луну за край сукні.

Луна нахилилася до них, її срібне волосся впало тінню.

— Що, мої місяці? — тихо спитала вона.

Кайрін ковтнув повітря.

— Мамусю… — він зиркнув у бік чоловіка ще раз. — Це… це наш татко?

Питання було таким простим. Таким природним. Ніби воно завжди чекало свого часу.

Луна завмерла.

Лише на мить. Але Селена це помітила.

Вона поклала долоню на плечі обох дітей, притискаючи їх до себе.

— Так, — відповіла вона пошепки. — Це він.

Серце Селени стукнуло швидше.

— Тоді чому… — почала вона, але Луна легенько торкнулася її щоки.

— Вдома, — сказала вона м’яко. — Я все вам поясню вдома. Обіцяю.

Кайрін кивнув. Йому цього було досить.

Бо навіть якщо він не знав усієї історії, він уже знав головне.

Той чоловік дивився так, ніби шукав їх усе життя.

Селена ще раз глянула на нього — і на мить їй здалося, що місяць за вікном став яскравішим.

Нитка між ними тремтіла.

І хоч ніхто з них ще не знав, що буде далі —
вони всі відчували одне й те саме:

Це не кінець.

Це — початок 🌙🤍

---