Розділ 5

Зала ради була кам’яною і холодною — такою ж, як погляди, спрямовані на Енн.

Вона сиділа на краю довгого столу, з прямою спиною і зціпленими пальцями. Кожен подих давався важко — не лише через отруту, яка ще жила в її крові, а через тиск десятків вовчих інстинктів, спрямованих на неї, мов клинки.

Вони дивилися на неї як на загрозу.
Як на причину.
Як на живий доказ поразки.

Дін стояв на чолі зали.

Темний, нерухомий, із кам’яним обличчям Альфи, який уже поховав батьків і не дозволив болю вирватися назовні. Він не дивився на Енн. І це боліло більше, ніж якби дивився з ненавистю.

— Зграї вимагають відповіді, — сказав один зі старійшин. — Напад був не випадковим. Хтось вів ворогів.

— І всі сліди ведуть до неї, — додав інший.

Енн ковтнула.

— Я не зраджувала, — сказала вона тихо, але чітко. — Мене отруїли. Використали.

— Це зручно, — хмикнув хтось.

Дін нарешті підняв погляд.

Їхні очі зустрілися — і повітря між ними здригнулося. Вона відчула це тілом: короткий спалах тепла під шкірою, ніби щось намагалося прокинутися всередині.

Він відчув те саме.

І з ненавистю це придушив.

— Досить, — сказав Дін.

Зала завмерла.

— Її смерть не поверне мертвих, — продовжив він рівним голосом. — Але війна між зграями забере ще більше.

Старійшини переглянулися.

— То що ти пропонуєш, Альфо? — запитали його.

Дін вдихнув. Глибоко. Так, ніби збирався стрибнути в прірву.

— Шлюб.

У залі пролунав шум. Енн різко підняла голову.

— Що?.. — зірвалося з її губ.

— Політичний союз, — пояснив Дін, не дивлячись на неї. — Вона стане моєю дружиною. Під моїм захистом. Під моєю відповідальністю.

— І під твоїм контролем, — хтось усміхнувся.

— Саме так, — холодно відповів Дін.

Енн відчула, як земля хитається під ногами.

— Ви хочете… прив’язати мене? — прошепотіла вона.

Він повернувся до неї.

— Це єдиний спосіб зупинити війну, — сказав він. — І єдиний спосіб залишити тебе живою.

Слова були жорсткі. Безжальні. Але в них була правда.

— Я не кохатиму тебе, — додав він тихо, так, щоб чула лише вона. — Не чекай цього від мене.

Її серце тріснуло без звуку.

— А якщо я відмовлюся? — запитала вона.

— Тоді рада вирішить інакше, — відповів він.

Енн повільно кивнула.

Вона зрозуміла.
Це не пропозиція.
Це вирок, замаскований під порятунок.

— Я згодна, — сказала вона.

У залі знову запанувала тиша.

Дін на мить заплющив очі.

Він тільки-но прив’язав до себе жінку, яку вважав причиною смерті своєї родини.
І не знав, що щойно зв’язався з власною парою.

---