Його величність Випадок

Розділ 27. Дім.

Двері рипнули. Наталя з сином уже чекали.

— Тату! — хлопчик кинувся до мене й повис на шиї.

— Ну що, чемпіоне? — я втомлено всміхнувся, пригорнув його, погладив по голові.

Дружина стояла поруч, мовчки. В її погляді було все: тривога, злість, радість і якась безмежна втома.

— Їсти будеш? — тихо спитала вона.

— Потім… — махнув я рукою й, роззувшись, пройшов у кімнату, тримаючи сина в обіймах.

Ми ще обмінялися кількома фразами, син сипав запитаннями, а я відповідав розсіяно, ніби з далекої відстані.

Наталя пішла варити мені каву, син побіг до своїх іграшок — хотів показати якусь нову круту машинку, подарунок від бабусі...

І раптом — усе. Голова схилилася, очі злиплися. Сон навалився, наче нокаутуючий удар. Я навіть не дійшов до ліжка — заснув просто на дивані.

Дружина з кавою в руках і син із машинкою переглянулися. Вона накрила мене пледом, обережно поправила волосся.

— Є така професія… — дружина офіцера, — промовила вона тихо, без іронії, без гордості. Лише з болем і ніжністю.

Потім узяла сина за руку.

— Ходімо, хай тато поспить.

І вони вийшли на вулицю, залишивши мене в довгожданій тиші.

Подобається

#478 в Детектив/Трилер
#235 в Детектив

Відредаговано: 25.11.2025