Розділ 6. Збір інформації.

Розділ 6. Збір інформації.

На місці події Миколі більше робити було нічого. Далі починалася звична, нудна й до відрази знайома процедура для групи експертів та чергових по документах. Усе за шаблоном: заміри, протоколи, фотографії, підшивки. Для Миколи в цьому «цирку» видовищ було мало.

Тож він, не гаючи часу, повернувся в управління. По дорозі — обов’язковий забіг у магазин. У кошик лягла пляшка шампанського і коробка цукерок. У карному розшуку ці речі давно стали валютою: без них з аналітиками говорити — все одно що сперечатися з митницею.

Аналітичний відділ нагадував оранжерею. Тут змішувалися запахи жіночих парфумів, усі можливі відтінки стилів одягу і безкінечне щебетання. Десять жінок в організації, де переважали чоловіки з хронічними сімейними проблемами, справляли особливе враження.

— Свєточко, мені дуже терміново, — з порога почав Коля, упевнено рухаючись до потрібної «квітки» в цьому запашному саду. Для переконливості він легенько потряс пакетом із покупками.

— У тебе, як завжди: все і ще вчора, — зітхнула та, не відриваючись від екрану. — У мене, між іншим, обід.

Але, заглянувши в пакет, Свєта трохи розтанула.

— Гаразд, давай. Що у тебе?

Коля продиктував їй уривок номера — єдине, що вдалося витягнути. Дівчина звичним рухом внесла комбінацію в базу, і за кілька хвилин принтер «виплюнув» цілу стопку аркушів з обліковими даними автомобілів, де значилися ці цифри та літери.

— Дякую! — вигукнув Микола й, схопивши роздруківки, одразу зник. Затримуватися тут було небезпечно: ще, чого доброго, змусять каву принести чи принтер полагодити.

Тепер починалася справжня рутина. Кожен номер, кожну машину, яка бодай трохи збігалася за кольором і описом потерпілого, треба було перевірити. Робота нудна й пожирала години, якщо не дні.

Він сів за стіл і розклав перед собою роздруківки, перебираючи їх пальцями. Кожен рядок даних — потенційна зачіпка. Іноді здавалося, що цифри й літери на аркушах шепочуть йому, підказують правильний шлях, якщо тільки уважніше дослухатися.

Самотужки з цим не впоратися — надто великий масив. Значить, доведеться підключати зовнішнє спостереження. Але спершу Микола мав скласти список найбільш ймовірних авто, прив’язати їх до адрес власників і погодити все з керівництвом. Лише після цього «наружка» вступала в гру.

Він подумав про довгі дні, що чекали попереду, про нескінченні дзвінки й походи вулицями міста. Це була рутина, але саме в ній ховався шанс: кожне правильно ідентифіковане авто, кожна перевірена адреса наближали його до мети. І ця думка підштовхувала вперед, попри втому.