Його відьма

Розділ 58

Лея
Я не розуміла.
— Ти хочеш, щоб я тебе знищила?
— Так.
— Чому?
Моран підійшов ближче.
— Бо я втомився.
Вперше я побачила в ньому не силу. Самотність.
— Ти існуєш довше за будь-кого.
— Саме тому.
Він подивився на людей.
— Я створив порядок.
— Ти створив рабство.
— Спочатку це було необхідно.
— А тепер?
Він мовчав.
— Тепер я не знаю, як зупинитися.
Я подивилася на нього.
— Тоді чому не зупинишся?
— Бо ніхто не може мене вбити.
Я зробила крок.
— Може.
Люцій схопив мене за руку.
— Лея.
Я подивилася на нього.
— Я знаю, що роблю.
— Ти не знаєш.
— Знаю.
Я повернулася до Морана.
— Що потрібно?
Він показав на арку.
— Ти маєш пройти через Ворота.
— І?
— Побачиш усі свої життя.
Я відчула холод.
— Навіщо?
— Щоб згадати, ким ти була до всіх них. — А якщо я не хочу?

— Тоді цей світ залишиться таким, як є. Я подивилася на людей.
Вони були живими.
Але не вільними.
Я зрозуміла.
Це не була пастка.
Принаймні не така, як я думала.
Моран справді хотів закінчити все.
Але йому потрібна була я.
Я подивилася на Люція.
— Я піду.
— Ні.
— Люцію...
— Я не відпущу тебе.
Я підійшла до нього.
— Ти пам'ятаєш, що я сказала тобі біля моря? — Що?
— Я завжди повертаюся.
Він похитав головою.
— Не цього разу.
Я поцілувала його.
— Цього разу теж.
Він притиснув мене до себе.
— Я піду за тобою.
— Не можеш.
— Тоді знайду інший шлях.
Я усміхнулася.
— Знаю.
Я відійшла.
Поклала руку на Ворота.
І побачила світло.

Татьяна Плужникова

Подобається

#1439 в Фентезі
#4634 в Любовні романи
#1129 в Любовне фентезі

У тексті є: кохання і породьба та протистояння, коханння і ненависть, кохана демана

Відредаговано: 12.08.2026

Додати до бібліотеки

Поскаржитись