Розділ 55

Лея
— Тікаємо!
Я схопила Люція за руку.
Ми побігли до будинку.
Але двері зачинилися самі.
— Назад!
Ми розвернулися.
Перед нами стояла темрява.
Вона поступово набувала людської форми.
Моран.
— Я попереджав тебе, — сказав він.
Я стала перед Люцієм.
— Ти не отримаєш його.
— Я вже отримав.
Я відчула холод.
— Що?
Моран посміхнувся.
— Його перше почуття до тебе.
Він подивився на Люція.
— А тепер мені потрібно лише зробити його останнім. Люцій вийшов уперед.
— Відійди від неї.
— Ти навіть не знаєш, хто вона.
— Мені байдуже.
Моран усміхнувся.
— Саме це мені й потрібно було почути.
Він підняв руку.
Світ навколо нас почав руйнуватися.
Я схопила Люція.
— Не слухай його.
— Я не слухаю.

— Що б ти не побачив...
— Я тобі вірю.
Я завмерла.
Моран різко повернувся до нього. — Ти навіть не знаєш її!
Люцій подивився на мене.
— Знаю достатньо.
І тоді він сказав слова, яких я чекала триста років:
— Я вибираю тебе.
Чорна тріщина на небі миттєво закрилася.
Моран відступив.
Вперше на його обличчі з'явився страх.
— Ні.
Я подивилася на свою долоню.
Число 24 зникло.
На його місці з'явилося одне слово:
«ВИБІР».
Я зрозуміла.
Моран не міг перемогти нас, якщо ми самі обирали одне одного. Не через минулі життя.
Не через магію.
Не через зв'язок душ.
Просто через любов.
Моран відступив у темряву.
— Тоді я зміню правила.
Я крикнула:
— Які?
Його голос пролунав востаннє:
— Наступне життя буде останнім.
І він зник.
Люцій подивився на мене.
— Що він мав на увазі?
Я подивилася на небо.
Там уже не було тріщини.
Але на моїй долоні з'явився новий напис:
«ОСТАННЄ ЖИТТЯ — НЕ МИНУЛЕ.»
Я прошепотіла:
— Він більше не буде повертати нас назад.
— Тоді куди?
Я підняла очі.
— У майбутнє.
І вперше за всі століття я відчула справжній страх.
Бо майбутнє ми ніколи не проживали.
А значить...
там Моран мав перевагу.