Його відьма

Розділ 51

Люцій
Я не знав, чому ця дівчина здавалася мені знайомою.
Я бачив її вперше.
Принаймні так думав.
Вона сиділа поруч зі мною біля моря й дивилася так, ніби знала мене все життя. — Ти дивна, — сказав я.
Вона посміхнулася.
— Ти теж.
— Я звичайний.
— Ні.
— Звідки ти знаєш?
Вона подивилася мені в очі.
На мить мені здалося, що я вже бачив цей погляд.
Дуже давно.
Я заплющив очі.
Переді мною промайнула картина.
Жінка.
Чорне волосся.
Золоті очі.
Вона сміялася.
А потім цілувала мене.
Я різко розплющив очі.
Дівчина стояла поруч.
— Ти в порядку?
Я кивнув.
— Так.
Але це була брехня.
Я взяв її за руку.
Вона здригнулася.
— Чому твоя рука така холодна?

— Не знаю.
— А мою ти пам'ятаєш?
Я подивився на її пальці.
І раптом почув голос у голові.
«Не відпускай.»
Я стиснув її руку.
— Ніколи.
Вона зблідла.
— Що?
Я сам не знав, чому сказав це.
— Нічого.
Вона посміхнулася.
А потім над морем з'явилася чорна блискавка. Вона відступила.
— Треба йти.
— Куди?
— Подалі звідси.
— Чому?
Вона подивилася на небо.
— Бо нас знайшли.

Татьяна Плужникова

Подобається

#1434 в Фентезі
#4611 в Любовні романи
#1126 в Любовне фентезі

У тексті є: кохання і породьба та протистояння, коханння і ненависть, кохана демана

Відредаговано: 12.08.2026

Додати до бібліотеки

Поскаржитись