Розділ 45

Люцій
Я дивився на Лею.
Вона була бліда.
Але не злякана.
Це завжди мене дивувало.
Будь-яка інша людина після таких слів втекла б. Лея — ні.
Вона запитала:
— Як його зупинити?
Еліс відповіла:
— Треба розділити вас.
Я відразу сказав:
— Ні.
Лея повернулася до мене.
— Люцію...
— Ні.
— Якщо це єдиний спосіб...
— Я не погоджуся.
Еліс похитала головою.
— Саме тому Моран переможе.
Я підійшов до Леї.
— Ми тільки знайшли одне одного.
— Я знаю.
— Я не дозволю забрати тебе.
— А я не дозволю забрати тебе.
Ми стояли зовсім близько.
Еліс відійшла.
Наче зрозуміла, що більше не потрібна.
Я торкнувся її волосся.
— Якщо доведеться обирати...
— Не кажи.
— Лея.
— Не кажи мені, що готовий пожертвувати собою. Я подивився їй в очі.
— Я готовий.
Вона похитала головою.
— А я ні.
— Ти не можеш вирішувати за мене.

— Можу.
— Чому?
Вона поцілувала мене.
Довго.
Ніжно.
А потім прошепотіла:
— Бо я твоя відьма.
Я усміхнувся.
— А ти досі нестерпна.
— Знаю.
Вона взяла мене за руку.
— Тоді зробимо це разом.
— Що саме?
— Знайдемо спосіб перемогти його, не втративши одне одного. Я кивнув.
І саме тоді земля під нами здригнулася.
На небі з'явилася чорна тріщина.
А з неї пролунав голос Морана:
— Ви можете тікати. Можете боротися.
Пауза.
— Але кожен ваш страх наближає мене.
Я підняв голову.
— Ми тебе не боїмося.
Голос засміявся.
— Тоді чому твої руки тремтять, Люцію?
Я подивився на свої пальці.
Вони справді тремтіли.
Не від страху за себе.
За неї.
Моран продовжив:
— До світанку я заберу перше життя.
На долоні Леї з'явилося нове число.
28.
Я подивився на неї.
— Що це означає?
Еліс відповіла:
— Моран почав полювання.
— На кого?
Вона подивилася на нас.
— На вас.