Розділ 22

Лея
— Я ненавиджу вибори, — прошепотіла я.
Люцій сидів навпроти мене.
Ми залишилися самі після того, як Еліс зникла.
— Я знаю.
— Вона спеціально це зробила.
— Що саме?
— Прийшла зараз.
Я дивилася у вікно.
Місто продовжувало жити.
Люди сміялися.
Хтось ішов на побачення.
Хтось повертався з роботи.
Хтось сварився через дрібниці.
Ніхто не знав, що через сім днів їхній світ може перестати існувати. — Я не хочу бути богом.
Люцій підійшов до мене.
— Ти ним і не станеш.
— А якщо доведеться?
— Тоді я буду поруч.
Я повернулася до нього.
— А якщо через мене ти перестанеш існувати?
Він усміхнувся.
— Ти вже тричі намагалася мене вбити.
— Не смішно.
— Я знаю.
Він торкнувся моєї щоки.
— Лея, послухай мене.
Я дивилася йому в очі.
— Я прожив вічність.
— І?
— Вона нічого не варта без тебе.

У мене защеміло в грудях. — Не кажи так.
— Чому?
— Бо я можу повірити.
Він нахилився ближче.
— Повір.
Наші губи зустрілися.
Цього разу поцілунок був зовсім іншим. У ньому не було поспіху.
Не було страху.
Лише двоє людей, які нарешті отримали право бути разом.
Я обійняла його.
Він притягнув мене ближче.
Світ за вікном перестав існувати.
Але коли ми відсторонилися, я побачила дещо дивне.
На моїй долоні з'явився знак.
Три переплетені кола.
Я показала його Люцію.
Його обличчя змінилося.
— Що?
— Це знак Ворот.
— Ти впевнена?
— Так.
Я відчула його магію.
Вона торкнулася моєї.
Знак засвітився.
І ми обоє почули голос.
Не Еліс.
Не Каїна.
Мій.
— «Коли настане сьомий день, не обирай між світлом і темрявою.» Я застигла.
Люцій теж.
Мій голос продовжив:
— «Обери третій шлях.»
Я подивилася на нього.
— Ти чув?
— Так.
— Що це означає?
Він похитав головою.
— Не знаю.
Я подивилася на знак.
І раптом зрозуміла.
— Знаю я.
— Що?
Я підняла очі.
— Ми не повинні закривати Ворота.
— Тоді що?

Я усміхнулася.
— Ми повинні пройти через них.
Люцій дивився на мене кілька секунд.
— Ти хочеш піти туди, де немає ні світла, ні темряви? — Так.
— Ти можеш не повернутися.
Я взяла його руку.
— Тоді йдемо разом.
Він нахилився й торкнувся чолом мого чола.
— Я ніколи не пошкодую, що зустрів тебе.
Я заплющила очі.
— А я ніколи більше не забуду тебе.
За вікном блиснула блискавка.
А на небі з'явився третій місяць.
До відкриття Воріт залишалося сім днів.