Розділ 21

Люцій
Я хотів знищити її.
Не Лею.
Еліс.
Вона завжди вміла знаходити найболючіше місце й натискати саме туди. — Ти не отримаєш її, — сказав я.
— Я не збираюся її забирати.
— Тоді навіщо прийшла?
Еліс подивилася на мене.
— Попередити.
Я засміявся.
— Ти?
— Так.
— Після всього, що ти зробила?
Її обличчя стало серйозним.
— Я зробила те, що мусила.
— Ти створила мене таким, яким я став.
— Ні.
Вона похитала головою.
— Ти сам обрав темряву.
— Через тебе.
— Через страх.

Я мовчав.
Вона повернулася до Леї.
— Ти думаєш, що перемогла прокляття?
Лея не відвела погляду.
— Так.
— Ні.
Еліс подивилася на наші руки.
— Ви з'єднали дві половини її душі. Але цим ви відкрили третю.
— Яку третю?
Лея запитала це сама.
Еліс відповіла:
— Душу, яку ти віддала до свого народження.
Я відчув, як Лея стиснула мою руку.
— Кому?
— Небу.
Тиша.
— Що?
— Ти була не просто хранителькою, Лея. Ти була створена як рівновага між світлом і темрявою. Саме тому ти могла знищити мене. Саме тому могла врятувати мене. Еліс подивилася на мене.
— І саме тому мій син закохався в тебе.
Я не відповів.
Бо це було правдою.
Я не знав, коли саме це сталося.
Можливо, у той момент, коли вона вперше назвала мене чудовиськом і не відвела погляду.
Можливо, коли врятувала мене від ангелів.
А можливо — набагато раніше.
— Що станеться тепер? — запитала Лея.
Еліс подивилася на неї.
— Через сім днів відкриються Ворота.
— І?
— Якщо вони відкриються повністю, два світи зіллються.
— Пекло і людський світ?
— Не тільки.
Еліс зробила паузу.
— Небо теж.
Лея зблідла.
— Тоді почнеться війна.
— Так.
Я відчув, як у мені прокидається старий гнів.
— І як це зупинити?
Еліс подивилася на Лею.
— Вона повинна зробити вибір.
— Який?
Еліс усміхнулася.
— Обрати, кому належатиме її душа.
Я стиснув щелепу.

— Нікому.
Еліс подивилася на мене.
— Саме це ти й скажеш.
Потім її погляд став холодним.
— Але якщо вона обере тебе, Люцію, вона перестане бути людиною. Лея мовчала.
Я відчув її пальці у своїх.
— А якщо оберу світло?
Еліс відповіла:
— Ти забудеш його.
Я подивився на Лею.
Вона дивилася на мене.
Ми обоє зрозуміли.
Це була не просто загроза.
Це був вибір, від якого залежало все.