Розділ 15

Лея
Голос прокотився пеклом. Я не знала, чий він.
Але моє тіло знало.
Магія всередині мене стиснулася, наче налякана тварина. Люцій став переді мною.
— Не виходь уперед.
— Хто це?
Він не відповів.
Я подивилася на нього.
— Люцію.
— Той, хто був до мене.
Мені стало холодно.
— До тебе?
— Так.
Чорні ворота повністю розчинилися.
За ними не було ні темряви, ні вогню.
Там стояв чоловік.
На вигляд — звичайний.
Високий, сиве волосся, спокійне обличчя.
Але його очі...
У них не було нічого людського.
Він подивився спочатку на Люція.
— Сину.
Люцій стиснув щелепу.
— Не називай мене так.
Я завмерла.
— Сину?
Чоловік усміхнувся.
— А ти, мабуть, Лея.
Я відчула, як моя магія спалахнула.
— Ви мене знаєте?
— Я створив перше пекло.
Він зробив крок.
— І створив його володаря.
Мій погляд перемістився на Люція.

— Ти...
Він тихо сказав:
— Він мій батько.
Я не знала, що відповісти.
Чоловік подивився на мене.
— Ти зробила те, чого не зміг зробити жоден ангел. — Що саме?
— Повернула Люцію те, чого в ньому ніколи не було. — Що?
Він усміхнувся.
— Серце.
Люцій різко підняв руку.
Чорне полум'я вдарило в його батька.
Але той навіть не ворухнувся.
Полум'я згасло.
— Ти досі такий самий нетерплячий.
— І ти досі думаєш, що можеш мною керувати.
— Я не хочу керувати тобою.
Він подивився на мене.
— Я хочу повернути те, що належить мені.
Я зробила крок вперед.
— Що саме?
Його погляд зупинився на моїх грудях.
— Твою душу.
Я відчула, як Люцій схопив мене за руку.
— Ні.
— Вона була створена не для людського світу.
— Вона не твоя.
Чоловік посміхнувся.
— І не твоя.
Він підняв руку.
Мене пронизав біль.
Я впала на коліна.
— Лея!
Люцій кинувся до мене.
Але я побачила навколо нього чорні ланцюги.
Вони обвили його руки, груди, шию.
— Люцію!
Він намагався вирватися.
— Не дивись на мене! Тікай!
Я піднялася.
— Я нікуди не піду.
— Лея, це наказ!
Я посміхнулася крізь біль.
— Ти забув?
Я підняла руку.
— Я ніколи не слухаю твоїх наказів.
Моя магія вибухнула.

Ланцюги розлетілися.
Люцій впав на одне коліно.
Я стала поруч із ним.
Його батько дивився на нас.
І вперше в його очах з'явилася справжня лють. — Ви обрали один одного.
Я стиснула руку Люція.
— Так.
— Тоді заплатите разом.