Розділ 14

Люцій
Я тримав її в обіймах і боявся поворухнутися. Триста років.
Триста років я мріяв почути ці слова.
І тепер вони прозвучали.
Але я знав: все ще не закінчилося.
Каїн лежав на підлозі.
Його сила була майже вичерпана.
Але він сміявся.
— Ви думаєте, перемогли?
Я підняв погляд.
— Ти програв.
— Ні.
Каїн перевів погляд на Лею.
— Вона ще не знає останнього.
Лея відсторонилася від мене.
— Що ще?
Каїн усміхнувся.
— Твоя душа була розділена на дві частини. Я відчув, як у мене похололо всередині.
— Замовкни.
— Одна частина повернулася до тебе.
Він подивився на мене.
— А друга...
Пауза.
— Залишилася в ньому.
Лея повільно повернулася до мене.
— У кому?
Каїн усміхнувся.
— У дияволі.
Тиша.
Я не міг сказати жодного слова.
Лея дивилася на мене.
— Люцію?
Я заплющив очі.
Вона зрозуміла.
— Ти носив частину моєї душі?
— Так.
— Усі ці роки?
— Так.
— Тому ти завжди міг мене знайти?
— Так.
Її голос затремтів.
— А якщо її забрати?

Я подивився їй в очі. — Я помру.
Вона застигла.
Каїн засміявся.
— Ось чому ви ніколи не зможете бути разом. Я обійняв Лею за плечі.
— Не слухай його.
— Але це правда?
Я мовчав.
Вона зрозуміла.
На її обличчі з'явився страх.
— Ти знав?
— Так.
— І мовчав?
— Я хотів, щоб ти хоча б один раз вибрала мене не через цю частину душі. Вона відступила.
— Ти дурень.
— Знаю.
Вона підійшла до мене.
Поклала долоню мені на груди.
— Якщо ця частина моєї душі в тобі...
Її очі наповнилися сльозами.
— ...то я не заберу її.
Я накрив її руку своєю.
— Ти повинна.
— Ні.
— Лея.
— Ні!
Її магія спалахнула.
— Я триста років втрачала тебе.
Вона дивилася мені прямо в очі.
— Більше не буду.
Каїн тихо засміявся.
— Тоді ви обоє приречені.
Лея повернулася до нього.
— Можливо.
Вона взяла мене за руку.
— Але цього разу ми приречені разом.
І в ту ж секунду весь замок затремтів.
Десь далеко пролунав могутній удар.
Потім другий.
На стіні з'явилася тріщина.
Я відчув силу, яку не відчував тисячі років.
Я подивився на Лею.
— Це неможливо.
— Що?
Я повільно підняв голову.
— Ворота.

— Які?
— Між світами.
Вони почали відкриватися.
А за ними стояло щось, чого я боявся навіть я. Той, хто створив Каїна.
І його голос пролунав над усім пеклом:
— Діти мої... ви нарешті повернулися.