Розділ 9

Лея
— Ким я була?
Моє питання прозвучало тихіше, ніж я хотіла. Люцій не відповідав.
Каїн теж мовчав.
Ця тиша була гіршою за будь-яку відповідь.
— Я поставила питання.
Люцій повернувся до мене.
Його очі вже не були людськими.
У них палав той самий вогонь, який я бачила у своїх спогадах.
— Ти була не відьмою.
Я насупилася.
— Тоді ким?
— Ти була хранителькою.
— Чого?
Він подивився на Каїна.
— Воротами.
Я засміялася.
Нервово.
— Якими ще воротами?
Каїн зробив крок із темряви.
— Воротами між світом живих і мертвих.
Я відчула холод.
— Це неможливо.
— Саме тому тебе боялися.
Каїн говорив спокійно.
— Люди поклонялися тобі. Відьми називали тебе першою. Ангели хотіли знищити. А демони хотіли підкорити.
Я подивилася на Люція.
— А ти?
Він відповів одразу:
— Я хотів тебе.
Каїн засміявся.

— І саме це стало його найбільшою помилкою. Я відчула, як у кімнаті змінилося повітря.
— Що ти зробив, Люцію?
Він мовчав.
— Що ти зробив?!
— Я закохався.
Одне просте речення.
Але воно прозвучало страшніше за будь-яке прокляття. — У тебе не було права.
— Знаю.
— Ти диявол.
— Знаю.
— А я була хранителькою.
— Так.
— То чому ми взагалі могли кохати одне одного?
Люцій підійшов до мене.
— Тому що ти була єдиною істотою, яку я не міг підкорити. Я дивилася йому в очі.
І раптом зрозуміла.
Він не боявся моєї магії.
Він боявся мене.
Каїн підняв руку.
Темрява навколо нього почала згущуватися.
— Досить сентиментів.
Люцій миттєво став переді мною.
— Вона нікуди з тобою не піде.
— Це вирішувати не тобі.
— Ні.
Його голос став крижаним.
— Це вирішувати їй.
Каїн подивився на мене.
— Тоді запитай її.
Я не розуміла, що відбувається.
Але раптом відчула, як у грудях щось спалахнуло.
Моя магія.
Вона прокидалася.
Стіни затремтіли.
Свічки спалахнули одночасно.
Очі Люція розширилися.
— Лея...
— Що?
— Не опирайся.
— Чому?
— Твоя сила повертається.
Я відчула біль.
Нестерпний.
Я впала на коліна.
Люцій кинувся до мене.

— Дивись на мене!
— Я не можу!
— Можеш!
Він обхопив моє обличчя долонями. — Лея, слухай тільки мій голос.
Я подивилася на нього.
І раптом побачила не Люція.
Не диявола.
Хлопчика.
Самотнього.
Темний трон.
Порожнє царство.
Вічність без любові.
А потім — мене.
Я простягнула йому руку.
«Ти більше не будеш сам.»
Спогад зник.
Я вдихнула.
Моя магія вибухнула.
Усі вікна розлетілися.
Каїна відкинуло до стіни.
Люцій ледве втримався на ногах.
А я залишилася посеред кімнати.
Навколо мене плавало чорне полум'я.
Я подивилася на свої руки.
— Що зі мною?
Люцій дивився на мене так, наче вперше бачив. — Ти прокинулася.
— Хто я?
Він підійшов ближче.
— Моя рівна.
Я похитала головою.
— Ні.
Я відчула силу всередині себе.
Силу, якої раніше не знала.
— Я сама собі рівна.
На губах Люція з'явилася посмішка.
— Саме за це я тебе й кохаю.