Його відьма

Розділ 1

Люцій
Я ненавидів людський світ.
Тут усе було надто гучним.
Надто яскравим.
Надто коротким.
Люди народжувалися, закохувалися, будували плани, сварилися через дрібниці, а потім помирали, так і не зрозумівши, наскільки мало часу їм було відведено.
Мені ж часу вистачало.
Я мав його нескінченно.
Саме тому очікування Леї було моїм найжорстокішим покаранням.
Я стояв на даху будинку й дивився на місто.
Дванадцять днів.
Знову дванадцять днів.
Я знав цей сценарій.
Знав його надто добре.
Спочатку вона забуде мене.
Потім почне бачити сни.
Потім почує мій голос.
Потім зустріне мене.
І знову скаже, що не кохає.
Я заплющив очі.
Переді мною з'явилося її обличчя.
Не теперішньої Леї.
Іншої.
Однієї з тих, кого вона вже не пам'ятала.
Вона стояла посеред палаючого міста й тримала мене за руку.
«Якщо мені доведеться народжуватися знову, я все одно знайду тебе.» Я пам'ятав ці слова.
Вона — ні.
Я розплющив очі.
— Ти обіцяла мені.
Вітер розвіяв моє волосся.
Десь унизу сміялися люди.
Я дивився на них і думав лише про одне.
Цього разу я не дозволю їй забути.
Навіть якщо вона зненавидить мене.
Навіть якщо прокляне.
Навіть якщо для цього мені доведеться зруйнувати весь людський світ. Бо цього разу я нарешті дізнався правду.
Її душа не належала людям.
Її душа ніколи не належала їм.
Її забрали.
І той, хто це зробив, досі був живий.
Я стиснув руку в кулак.
— Я знайду тебе, — прошепотів я.
Не Лею.

Того, хто вкрав її у мене.
І коли знайду — пекло здасться йому милосердям.

Татьяна Плужникова

Подобається

#1435 в Фентезі
#4617 в Любовні романи
#1126 в Любовне фентезі

У тексті є: кохання і породьба та протистояння, коханння і ненависть, кохана демана

Відредаговано: 12.08.2026

Додати до бібліотеки

Поскаржитись