8.Як накажете матусю

Леріанна

-Верховна? Ви кликали мене?

-Так. Заходь Леріанно.У мене є для тебе дві важливі новини.

Ооо, звучить як щось цікаве. Останній раз після таких "новин" я місяць займалася фехтуванням із найжорсткішим інструктором. Ненавиджу цього козла. Він наді мною знущався і заставляв займатися до крові з носа! Деспот, а не викладач. Але з думок мене вирвав холодний голос матері.

-Леріанно, ти чуєш мене?-і знову цей погляд. Ці сірі очі завжди не давали мені спокою.Вона ніби принижувала мене поглядом. Хоча не тільки мене..так було з усіма.

-Перепрошую...можете повторити ще раз?

-Повторюю останній раз. У наступному місяці ми їдемо до імперії цих...демонів. Ти маєш бути готова до цієї поїздки, адже ти також їдеш зі мною. Питання?

-Ніяких..Верховна. Я можу йти?

-Йди. Твоє покарання зняте. І займи свою голову чимось корисним нарешті.

І знову цей тон...Таке відчуття, ніби вона моя мачуха,а не рідна матір. 

-Обов'язково,мамо.-сказала я якомога холодніше та із сарказмом. Набридло це.Набрид їїпостійний контроль та опіка. 

Що ж, доведеться взятися за голову. Не хочу виявитися найтупішою серед інших спадкоємців Виходжу із кабінету матері та прямую до конюшні. Потрібно трохи остудити голову після розмови із матір'ю. Беру свого вірного друга, Ларікса та вперше за деякий час сідаю в сідло. Ооо так! Цей запах і смак свободи завжди дурманили мені голову. Шкода, що лише тут я відчуваю цю свободу...адже вдома я-покірна дочка. Ну, майже. Але суті це не змінює: я раба у власному домі. Спадкоємиця. Майбутня володарка. Але за приділами Ковену я - відьма. Жива. Справжня. Та, яка може вдихнути повною груддю. І це не може не тішити.